Чорний Простір - страница 17

Не бажаючи надто морочитися, усами не стали приводити планету до ладу, створювати на ній екосистему. Життя було лише в куполах. І було воно дуже сумнівної якості, принаймні в куполах, де розташувалися робочі зони чи бідняцькі квартали. Там ніхто не потурбувався про те, щоб зробити сади та ставки. Все це заміняли величезні баки з хлорелою, які нескінченними ланцюгами тяглися вздовж вулиць. Хлорела працювала на межі можливості й страшенно смерділа. Час від часу траплялися замурзані підлітки, які ловили в тих баках сачками якусь слимачого вигляду живність із мацаками. Данило підозрював, і небезпідставно, що ця сама живність для багатьох тут була основною їжею. І не мав ніякого сумніву, що при цьому в куполах для багатіїв росли садки, текли струмки і блищали дзеркалами чистої води басейни та ставки. Сумнозвісна усамська класова структура суспільства із культивованою зневажливістю до нижчих… Навіть на Кафі не було такого неподобства, як ці хлорелові баки замість рослинності, і такої бідності, як в цьому кварталі, теж було не знайти.

Роза взяла на себе роль торговки-контрабандистки. Іншим (тобто Данилові та Петру) наказала мовчати і вдавати з себе тупоголових охоронців.

Вештаючись портовим куполом, Роза прискіпливо оглядала всі бари «для гяурів» (тобто з випивкою), які їм траплялися, аж поки не зупинила вибір на досить великому, людному і не дуже брудному, з назвою «Веселі ніжки». Як було зрозуміло з відеовивіски, тут вечорами показували белліданс із роздяганням. І справді, в глибині бару була невеличка сцена з пілоном, біля якого вже вигиналася молода жінка в напівпрозорому вбранні. Лице в неї було абсолютно незворушне, немов маска. Біля сцени, огородженої ланцюгом, стирчали таблички з написами інтерлінгвою і усамською: «Жінки тільки танцюють! Не зачіпати!». Ковзнувши неприязним поглядом по тим табличкам, Роза підійшла до стійки і про щось недовго говорила з барменом. Потім сіла за стіл з пивом. Данило і Петро сіли поряд. Пити тут не хотілося, і вони ліниво прикладалися до кухлів (Роза свій непомітно протерла бактерицидною серветкою, і Данило з Петром зробили те саме).

― Чогось чекаємо? – порушивши Розин наказ, тихцем спитав Петро.

― Я ж сказала – мовчати, ― прошипіла Роза. Втім, на питання відповіла:

― Я тут поспитала про декого. Мають скоро бути. О, здається, і вони.

Дійсно, до їхнього столика підійшли троє чоловіків відверто кримінального вигляду. Втім, так тут виглядали майже всі.

Данило і Петро дивувалися про себе несподіваній для них здатності Рози вдавати з себе стару цинічну контрабандистку. Мова йшла про доставку в Синоп великої партії коконів натурального шовку і пошук покупців на такий делікатний товар.

― Ви таки подумайте, це ж золоте дно! ― Роза бурхливо жестикулювала для більшої переконливості. ― Це ж не аби шо, це кокони генмодів, спеціально для низької гравітації! Вони ж з півметра завдовжки виходять!!! Нитка тонка, гладенька, а міцна – шо сталь. На такий товар потрібен особливий покупець, шоб мені так жити. Мені самій шукати нема часу, моя справа – привезти та скинути швиденько. Товар, самі розумієте, контрабас же ж. Коротше, мені вкрай потрібні люди, які за невеликий процент візьмуться за цей приємний гешефт.

― Процент? Який процент? – зацікавився нарешті один із співрозмовників, схожий на мавпу чоловічок із бігаючими очима.

― Ой, таки гарний процент, ― широко всміхнулася Роза, демонструючи білі, блискучі зуби. Інший контрагент, ведмежоподібний здоровило, заздрісно втупився на них. ― Справа, мої любі, така: я привезу кокони, ви знайдете покупців. Ми беремо наші гроші, віддаємо кокони, і ви, от шоб мені маци не їсти на цей Песах, за посередництво отримаєте десять процентів від цього порнусу.

― Ні-ні-ні, вай, десять процентів – це фуфел повний, ― рішуче заперечив товстун із великим старим бластером на пузі. ― За десять процентів хай шайтани в пеклі горбатяться.

― Ой, та я вас просю, яке там «горбатитися»? ― розіграла здивування Роза. ― Нікому таки не треба горбатитися, вам тільки треба таки знайти мені покупця. Мій товар, ваше посередництво – все чесно. Я ж не можу повернутися без прибутку, шо я тоді скажу моїм дітям? Як дивитимуся в очі своїм онукам, Абраші та Сарочці? Шо вони подумають про свою бабусю Розу? Шо вона не може їм на натуральне молочко та смачну халу заробити? Таки же може! І до того ж, товар мені таки не задурно дістанеться, теж декому треба сунути. Так шо десять процентів – це таки дуже хороший порнус, я вам скажу. Не хочете ви, знайду інших. Але таки ви будете шлімазлами, якщо відмовитеся від такого прибутку! Ви взагалі знаєте, скільки можна взяти за двадцять тон першокласного шовку-сирцю від генмодів?

Очі в співрозмовників розширилися. Досі кількість товару не називалася. Мавполикий замислено сказав:

― Вигода намічається приємна, не буду заперечувати. Вай, збути такий вантаж за десять процентів – це смачно.

Товстун із бластером заперечив:

― Вай, та воно так, але де покупців брати? Ханим хоче швидко, а кому скинути таку купу – і швидко?

Роза розіграла здивування:

― Ой, таки не треба трагедії. Хіба в самого паші таки нема інтересу в текстильній промисловості? Чула я, в нього своя фабрика є.

― Ну, це так, ― погодився мавполикий. ― Фабрика є. Ахмет-паша шовки любить і баб своїх в них одягає… усіх, до останньої прибиральниці, традиція в нього така. Тільки на який хер йому шовк-сирець, коли свої тутові гаї є?

Товстун пожував губами і заперечив:

― Вай, є, але лише недавно з них врожай зібрали. Хіба не чув? Харум-ага повісив трьох лахмітників, яких для роботи наймали. За те, що ті собаки шовкову нитку цупили.