Дивовижні пригоди всередині тіла. Велика подорож від голови до п'ят - страница 20

– Нічого не відбувається, – сказав він, зморщивши лоба. – Це мало б зупинити запаморочення?

Наступного разу я поклав його на спину, повернувши голову до правого плеча. Його тіло напружилось, а очі забігали, як осцилограма, – таким чином вони намагались простежити за уявним рухом, про який повідомляв лабіринт.

– Досить, – пробурмотів він, зціпивши зуби, – ви тільки гірше робите!

У 1950-х роках було встановлено, що в разі ураження правого каналу напад найчастіше виникає тоді, коли пацієнт лягає на спину, повернувши голову праворуч. Після того як Вірвелл пробув у такому положенні тридцять секунд, його очі заспокоїлись. Я повільно повернув його голову на дев’яносто градусів – так щоб вона звисала над ліжком повернутою ліворуч. Запаморочення повернулось, але воно не було настільки сильним. Через тридцять секунд я повернув його наліво, не змінюючи положення підборіддя, таким чином, щоб разом із шиєю його очі повернулись в напрямку килима. Його тіло розслабилось, він розціпив зуби – симптоми послаблювалися. Ще через тридцять секунд я посадив його й попросив повільно підняти підборіддя й подивитися на узголів’я.

– Як ви тепер почуваєтесь? – запитав я у нього.

Він на мить замислився, після чого обережно повернувся, щоб подивитися праворуч.

– Поки що нормально, – відповів він, звісивши ноги з ліжка.

– Спробуйте нахилитися.

Він встав, нахилив голову й подивився через праве плече – раніше після руху в нього виникало запаморочення.

– Це схоже на магію… медицина вуду!

Чому знадобилося десять років, щоб про таке просте, безпечне й ефективне лікування повідомили в медичній літературі? Було б помилкою припускати, що лікарі – раціоналісти й що медичний погляд настільки неупереджений і відкритий для нових ідей, як того вимагають ідеали науки. Лікарі настільки ж схильні до стереотипного мислення й протекціонізму, як і представники інших професій, – просто в нас вищі стандарти, як і має бути.

Простота й ефективність маневру Еплі роблять його схожим на фокус, але вони також нагадують нам про те, що, попри всі досягнення сучасної медицини, тіло й принципи його роботи продовжують нас дивувати. Протягом тисячоліть лікарі не могли з’ясувати, як лікувати напади важкого інвалідизуючого запаморочення. Приємно усвідомлювати, що проблему ДППВ вирішили не нові технології – новий сканер або мікрохірургічна процедура, – а творче мислення, гараж і шматок пластикового шланга.

Грудна клітка

6. Легені: подих життя

З одного боку божественний вогонь: яскравий, тонкий, однаковий в усіх напрямках… З іншого боку темна ніч; компактне й важке тіло.

Парменід, «Про природу»

В одному з відділів невідкладної допомоги, у якому я працював, були приховані двері, що виходили на заднє подвір’я. «Швидкі» привозили сюди небіжчиків. Замість того щоб під’їхати до головного входу з увімкненими синіми мигалками, водій автомобіля обережно стукав у двері, після чого один із лікарів виходив і засвідчував смерть, щоб тіло можна було відвезти в морг.

Під час засвідчення смерті потрібно зробити лише три речі: посвітити ліхтарем в око, щоб побачити, чи реагують зіниці на світло, перевірити сонну артерію на шиї на наявність пульсу й прикласти стетоскоп до грудної клітки, щоб переконатись у відсутності дихання. Дихання – найважливіша ознака. У період Відродження на губи клали пір’їну, щоб побачити, чи заходить і виходить повітря з легень. У підручниках рекомендують слухати впродовж хвилини, але я часто слухав ще довше, боячись пропустити передсмертне зітхання або останній слабкий удар серця. Хоча зазвичай, щоб переконатись, що це справді покійник, мені достатньо побачити каламутну зневоднену поверхню очей. Інша промовиста ознака – порожні зіниці, погляд у безодню.

Одного вечора привезли тіло чоловіка, який стрибнув з единбурзького мосту на дорогу. Коли я отримав з реєстратури його медичну картку, то дізнався, що він цього тижня був на прийомі у психіатра, начебто «у хорошому настрої». Очевидці розповідали, що він без вагань зробив крок із мосту назустріч смерті – так наче впустив щось цінне й хотів його дістати.

Його тіло було понівеченим. Шия була зламана й деформована; як і язик, вона опухла, але рани майже не кровоточили – серце перестало битись практично відразу після удару. Я посвітив ліхтарем у його очі й побачив, як світло наштовхнулось на порожній погляд – зіниці не звузились і світло не відбивалося на поверхні. Я перейшов до сонної артерії та несподівано для себе відчув кінчиками пальців тріск і похлопування. Пересвідчившись у відсутності пульсу, я приклав до грудної клітки стетоскоп і знову почув тріск, який у навушниках звучав гучніше. Я зрозумів, що в нього стався розрив легень – вони не витримали тиску, який виник під час удару. Похлопування й тріск спричиняло повітря, яке зазвичай не виходить за межі легень, але в цьому випадку потрапило в інші тканини тіла.

Так, як горизонт відділяє море від неба, так і рідини й повітря мають перебувати в окремих відділах тіла. Навіть якби його погляд і відсутність пульсу і дихання не переконали мене, що він помер, цього було б достатньо. Марно дослухаючись до дихання, я намагався уявити, що відчуває людина, яка стрибає з мосту; наскільки сильним було б відчуття легкості й свободи, якби сила земного тяжіння й відчай не тягнули її до землі.