Дивовижні пригоди всередині тіла. Велика подорож від голови до п'ят - страница 40
Рожевим кольором позначали гематологію: у ній було перераховано концентрацію, зрілість та рівень гемоглобіну в клітинах крові кожного пацієнта. Жовтий призначався для мікробіології: у ній було вказано всі віруси та бактерії, які вдалось ізолювати в лабораторії. Зеленим позначали біохімію: у ній було перераховано елементи, що вказують на роботу печінки, щитоподібної залози й нирок, а також рівень солі в організмі. Кожен з цих результатів було перераховано в сітці у вертикальному стовпці поряд із попередніми результатами, щоб можна було побачити тенденцію за кілька днів.
Функціональну пробу печінки, або ФПП, нерідко було найважче інтерпретувати; до того ж її назва неточна, адже вона містить мало інформації про роботу печінки. Натомість вона визначає кількість елементів, які зазвичай містяться в тканинах печінки, але потрапляють у кров залежно від того, наскільки подразнений або запалений цей орган. Правильніше було б називати її «перевіркою печінки на запалення». Рівень одного з цих елементів, гамма-глутамилтрансферази (ГГТ), збільшується, зокрема, коли вживання алкоголю або камені в жовчному міхурі спричиняють запалення в печінці. Рівень іншого елементу, аланінамінотрансферази (АЛТ), зазвичай підвищується тоді, коли гепатит, ліки або імунна система уражають тканини печінки. Печінка – це загадковий орган. Вона необхідна для життя, багатогранна, а її тканини мають унікальну здатність відновлюватись. Вона очищує кров від токсинів і виводить небажані речовини в жовч. Однією з її численних функцій є утворення протеїнів, потрібних організмові; її можна перевірити завдяки рівню альбуміну в крові. Альбумін вказує на те, наскільки добре печінка виробляє протеїни, а також на те, чи достатньо поживних речовин отримує особа. Якщо вона недоїдає, або її печінка не виконує свої функції, рівень альбуміну знижується.
Нів Вайтхауз було близько тридцяти; це була маленька, тендітна жінка з волоссям чорнильного кольору й гострими неслухняними вухами. Я дізнався про її життя й хворобу від одного з її колег. Вона виросла в Единбурзі і була єдиною дитиною в сім’ї. Її батько помер, коли їй було сім років. Коли Нів виповнилося чотирнадцять, її мати знову вийшла заміж, а дівчина втекла з дому – після цього вона втратила будь-який зв’язок зі своїми рідними. Нів завжди любила бути на свіжому повітрі і, проживши кілька років у Лондоні, повернулась у Шотландію. Вона влаштувалася на роботу молодшим садівником у вишуканому будинку та із задоволенням пропрацювала там кілька років, рідко покидаючи територію маєтку.
Одного дня, копаючи землю між кущами троянд, вона поранила руку об шип. Рана почала кровоточити, але Нів не надала цьому значення. Наступного ранку їй було зле – паморочилося в голові, було важко тримати рівновагу, у неї була висока температура й боліли м’язи. Вона була змушена покинути роботу раніше й пішла хиткою ходою до свого котеджу. Нів припустила, що в неї грип. Коли наступного дня прийшов старший садівник із завданням на день, вона ледве дійшла до дверей. «Залишайся у ліжку», – сказав він їй. Згодом він подивився у вікно і побачив, що вона впала на диван. Коли він постукав по віконній рамі, Нів не відповідала, тому він виламав двері й викликав «швидку».
Я побачив її в реанімаційному відділенні паралізованою і під’єднаною до вентилятора; в її ніс, рот, шию, зап’ястя, передпліччя і сечовий міхур було введено пластикові трубки. Її очі були заклеєні скотчем, щоб захистити рогівки, а до грудей були під’єднані дроти, які фіксували серцебиття. Крізь мочку вуха світив червоним пластиковий кліпс – він забезпечував безперервне зчитування рівня кисню в крові. Її оточував паркан крапельниць, які постачали їй коктейль з антибіотиків, замінника плазми, крові й препаратів для зміцнення серця. Волосся Нів було розкидане на подушці, утворюючи чорний ореол. Коли в її тіло намагалися ввести голки, темно-червоні плями крові потекли по її шиї та потрапили на лікарняну постіль.
Бактерія, яка називається стафілокок, потрапила з шипа у її кровообіг і почала розмножуватись. Токсини, спричинені бактерією, унеможливлювали звичний гармонійний контроль над функціями організму. Невдовзі після того, як Нів знепритомніла, її кров перестала регулювати зсідання: на шкірі тулуба і кінцівок з’явились багряні плями в місцях кровотечі, а в інших ділянках кров почала зсідатись, залишаючи тканини без кисню. Невеликі кластери бактерій потрапляли в кінчики пальців на руках і ногах і спричиняли на них темні плями, схожі на ті, що з’являються на хворому листі. Зазвичай кров’яний тиск підтримують щільні клапани, розташовані на внутрішній оболонці артерій і вен, але їх руйнували хімічні елементи, утворені внаслідок конфлікту між бактеріями та імунною системою. Унаслідок цього капіляри почали протікати: її струнка фігура наповнилась рідинами тканин, наче берег річки під час паводку.
Спочатку інфекція розмножувалася лише в кровотоці, але згодом через певний дисбаланс вона поширилася на інші органи. Білки – посередники імунної системи почали сплутувати цілі, і клітини печінки потрапили під перехресний вогонь. Я стежив за збільшенням цієї побічної шкоди на зелених аркушах з біохімічним аналізом. Рівень альбуміну почав знижуватися; під час розпаду клітин крові їхній гемоглобін метаболізувався, утворюючи білірубін. Її уражена печінка не могла розчинити білірубін у жовчі або вивести його в жовчний міхур, як зазвичай, тому його концентрація в крові почала підвищуватися. Унаслідок білірубіну її шкіра стала жорсткішою й пожовкла, так наче її тіло бальзамувалося зсередини. Рівні ГГТ і АЛТ почали підвищуватися – спочатку вони вдвічі перевищили норму, потім вчетверо й так далі.
