Сонячна магія - страница 11
«Не збираюсь я повертати ніяких червоних рубильників, — впиралася Проноза. — Як мені…»
«До свого красеня ти все одно не потрапиш, поки не, е-е… як це називається, пупсику?»
«Поки вона не ввімкне пристрій зльоту, я не скину захисну мембрану з тієї каюти…» — заявив Наперсток.
«Я не хочу…» — почала хмарка-Кукса, та хмаринка-відьма перебила її:
«Ну годі, Повелителька кличе мене до себе. Геть звідси, нахабна дрібното!»
Хмаринка щось зробила з чарівним простором, який оточував Пронозу, почулося пронизливе й нестерпне, та все одно нечутне ревіння, по тому почався вбивчий для хмарок, хоча й невідчутний дріж…
Кукса Пляма, як пробка з горлечка пляшки, вилетіла з дивної кімнати.
* * *
Вона побачила, що прозоре віко труни на коліщатах розсипалося скалками. Стара, що лежала горілиць, була цілковито непорушна й тепер уже мертва.
Проноза відступила й помотала головою, щоб дати лад своїм думкам. Але попри це в голові щось було не так — в ній з’явилося дещо нове.
Ззаду почувся шум, далі хтось чхнув. Дівчина озирнулась, зробила крок до отвору й побачила, що круглим майданчиком до неї швидко наближаються двоє людей: граф Сокольник і ще один, незнайомий, причепурений, у кумедному пістрявому шматті.
Вхід до тієї кімнати, де вона бачила Пака Спритника, й досі затуляла плівка, тож Проноза прожогом кинулася до іншого отвору, пригнулась і пірнула в нього. За інерцією вона пробігла кілька кроків, зупинилася, очманіло роззираючись. Здається, саме тут знаходилося те, що Наперсток називав «рубкою».
«Ось чому пацюки втікали, — ще встигла подумати Проноза. — Це й справді корабель. І вони відчули, що настав час накивати п’ятами».
Ліхтарів, які горіли тут, вистачило б для того, щоб освітити невеличке місто.
Кукса здивовано свиснула, бо виявила ще й залізну шафу, всю поверхню якої було всіяно мерехтливими квадратиками, якимись циферблатами, стрілочками та пімпочками.
Із шафи на висоті її голови стирчало червоне П-подібне руків’я.
На Куксу впали тіні, й вона озирнулася. З двох боків наближалися озброєний кривим кинджалом Сокольник і Пістрявий.
Дзень!.. Кинджал висік іскри зі стінки шафи просто над головою у Кукси, та вона вчасно пригнулася.
— Ловіть її, Мармадуку! — гукав граф, відскакуючи й гарячково трясучи рукою. — Це вона вбила ваших охоронців!
— Дуже небезпечна, дуже… Акса — це вам не звичайна людина! — чхаючи, бурмотів чаклун і безладно розставляв руки на показ графові, ніби слухняно намагаючись схопити Пронозу, та вона скористалась незграбністю чаклуна й замішанням графа — вужем прослизнула між кривих ніжок Мармадука, беркицьнулась через голову, скочила за десять кроків від переслідувачів, пригнулася, визираючи з-за чогось, що нагадувало стіл, але, як і решта тутешніх речей, було залізне. Сокольник ще тільки піднімав з підлоги погнутий кинджал, Пістрявий розгублено кліпав і повільно витягав з-за пояса довгого нагая.
— Зліва, обходьте її зліва, Мармадуку! — кричав граф, оббігаючи справа залізний стіл. — І ледь ворухнеться — стріляйте!
Проноза скочила на слизьку поверхню та проїхалася по столі в протилежний від графа бік.
— Пістрявий — ти не Пістрявий! Ти — Синій, я впізнала тебе! — пронизливо верещала вона на бігу.
Дівчина добігла вже до краю столу, коли граф зробив неймовірний ривок і схопив її за підбор. Проноза смикнулася, вискочила з власного чобота й пірнула зі столу долілиць — тільки ноги брикнули в повітрі. Попереду була залізна шафа, і щоб не врізатись у неї лобом, бідолашна виставила перед собою руки і в щось вчепилася.
— Не чіпай цього!!! — заверещав Мармадук, здіймаючи руку з нагаєм. — Уб’ю!
Проноза повисла, теліпаючись над залізною підлогою, об яку щойно мало не розбилась. Те, за що вона трималася, повільно опускалося під її вагою.
Синій замахнувся. Він був зовсім поряд і не міг не поцілити. З іншого боку вже надбігав граф. Штукенція, за яку трималась Проноза, опустилася до кінця й клацнула. Акса розтисла занімілі від напруги пальці й важко впала на коліна, боляче вдарилася об кам’яну долівку, але саме це її і врятувало. Граф знову промахнувся: кривий кинджал тільки вдруге висік іскру трохи вище її голови, та над нею нависла звивиста тінь чаклунового нагая. Синій опустив важкого нагая — і саме цієї миті камінюка глухо гупнулася об його потилицю. Невідомо звідки за спиною Синього виник не хто інший як Бобрик.
Розділ 6
Глухий гул заповнив усе приміщення, вогники забігали поверхнею шафи. Вони переморгувались дедалі швидше. Гул наростав, у ньому виразно чулися пронизливо-радісні нотки.
Мармадук захитався, здивовано приклав долоню до потилиці. Нагай випав із його руки. Бобрик ще раз копнув його ногою ззаду й кинувся до акси, яка й досі не мала сили звестися з колін і тремтячою рукою гарячково виловлювала з поплутаного волосся шпильку. Та шлях хлопчиськові перетнув граф Сокольник, який невмолимо наближався до дівчинки. Вона вперше за сьогоднішню ніч відчула себе безпорадною — тільки дивилася на нього знизу вгору страшно розширеними очима. Граф простяг руку, щоб схопити її за волосся, та Проноза рвучко пригнулась, і в його руці лишилася тільки темно-зелена хустинка.
Кукса зойкнула, коли граф втретє заніс над нею кинджал. Бобрик наскочив на нього ззаду, але був відкинутий одним ударом дужої руки, відлетів на лікоть і завмер на кам’яній підлозі. Пронозі не було часу звернути на це увагу, бо Мармадук потроху приходив до тями: він зробив два невпевнені кроки, несамовито витріщаючи очі, але й досі стурбовано обмацуючи потилицю.
