Фундація - страница 67

— Це не так уже й довго! — Меллоу схопився на ноги й міцно схопив Джаела за руку. — Послухай, я взяв би владу силою, якщо треба, — так само як це зробив Сальвор Гардін сто років тому. Наближається криза Селдона, і коли вона настане, я маю бути і мером, і первосвящеником — на обох посадах!

Джаел зморщив чоло й тихо сказав:

— Що це буде? Це все-таки Корелл?

Меллоу кивнув.

— Звичайно. Вони врешті-решт оголосять війну, хоча я готовий закластися, що на це піде ще пара років.

— З ядерними кораблями?

— А як ти думаєш? Ці три торгові судна, які ми втратили в їхньому секторі космосу, загинули явно не від пневматичних пістолетів. Джаеле, вони отримують кораблі від самої Імперії. Не роззявляй рота, мов дурник. Так, я сказав «Імперія». Вона все ще існує, розумієш. Вона, може, і зникла тут, на Периферії, але в центрі Галактики вона ще жива. Один невірний крок — і вони скрутять нам шию. Ось чому я маю бути і мером, і первосвящеником. Бо я єдиний, хто знає, як боротися з кризою.

Джаел проковтнув слину.

— Як? Що ти збираєшся робити?

— Нічого.

Джаел невпевнено усміхнувся.

— Справді? І це все?

Але відповідь Меллоу була різкою:

— Коли я керуватиму Фундацією, я нічого не робитиму. На сто відсотків нічого, і в цьому секрет усієї кризи.

16

Аспер Арго, Улюбленець, Комдор Корелліанської Республіки, привітав свою дружину, похмуро опустивши свої ріденькі брови. Не схоже було, що та могла вжити обраний ним епітет — «улюбленець». Навіть він це розумів.

Комдора заговорила, і її голос був так само пещений, як її волосся, і холодний, як погляд її очей:

— Мій люб’язний володарю, я розумію, що вже настав час розібратися з цими вискочками з Фундації.

— Та невже? — кисло сказав комдор. — І що ще зрозумів ваш різнобічно розвинений розум?

— Достатньо, мій найшляхетніший чоловіче. Ви провели ще одну нерішучу консультацію зі своїми радниками. Чудовими радниками. — Вона з безмежним презирством додала: — Стадо немічних короткозорих ідіотів, які трусяться за свої смішні прибутки, міцно притискаючи їх до грудей, незважаючи на невдоволення мого батька.

— І що ж це за чудове джерело, моя люба, — прозвучала спокійна відповідь, — що дозволяє вам зрозуміти всі ці речі?

Комдора засміялася.

— Якщо я вам скажу, то моє джерело відразу ж висохне.

— Ну що ж, у вас завжди буде власний шлях. — Комдор знизав плечима й відвернувся. — А що стосується невдоволення вашого батька, то я боюся, що воно настільки велике, що стосується і його жадібної відмови постачати нам більше кораблів.

— Більше кораблів! — Вона гаряче заговорила: — Та хіба ви вже не маєте п’ять? Не заперечуйте. Я знаю, що у вас уже п’ять зорельотів і вам обіцяли шостий.

— Мені його ще торік обіцяли.

— Але ж навіть одного — одного! — зорельота достатньо, щоб перетворити Фундацію на смердючу купу руїн. Лише один корабель — і їхні карликові човни можна викинути геть з космосу.

— Я не можу атакувати їхню планету навіть із дюжиною зорельотів.

— А як довго проіснує їхня планета, якщо буде зруйновано їхню торгівлю та знищено вантажі їхніх іграшок і сміття?

— Ці іграшки та сміття приносять гроші, — зітхнув він. — Чималі гроші.

— Але якщо ви мали б Фундацію, то хіба не отримали б усе це? І якщо ви матимете повагу та вдячність мого батька, хіба не отримаєте більше, ніж може дати вам Фундація? Минуло вже три роки з того часу, як цей варвар улаштував тут свою виставу. Це більш ніж достатньо.

— Люба моя! — Комдор повернувся й глянув на неї. — Я старію. У мене вже не вистачає сил, щоб витримати ваше деренчання. Кажете, що я вже вирішив. Так, вирішив. Усе скінчено, між Кореллом та Фундацією — війна.

— Чудово! — Фігура комдори стала ширшою, її очі заблищали. — Нарешті мудре рішення, попри ваше старече слабоумство. А коли ви станете господарем цієї глибинки, то, можливо, будете достатньо респектабельним, щоб мати вагу і вплив в Імперії. З іншого боку, ми могли б залишити цей варварський світ і приєднатися до двору намісника. Справді, могли б.

Вона вилетіла з кімнати, усміхаючись і тримаючи руки в боки. Від її волосся відбивалося світло.

Комдор почекав, а потім сказав, з ненавистю дивлячись на зачинені двері:

— А коли я стану господарем того, що ти називаєш глибинкою, я буду достатньо респектабельним, щоб обійтися без твого зарозумілого батька і його язикатої доньки. Повністю обійтися!

17

Старший лейтенант зорельота «Темна туманність» перелякано дивився на екран.

— О Велика Галактико! — Це мав бути стогін, але він спромігся лише прошепотіти. — Що це таке?

Це був корабель, але в порівнянні з ним «Темна туманність» виглядала, наче маленька рибка поряд з китом; на його боці була емблема Імперії — зореліт і сонце. На кораблі істерично завили всі сирени.

Пролунали накази, і «Темна туманність» приготувалася тікати, якщо можливо, і боротися, якщо буде необхідно, — а до Фундації летіло повідомлення на гіперхвилях.

Повідомлення за повідомленням! Почасти це були заклики про допомогу, але здебільшого попередження про небезпеку.

18

Гобер Меллоу стомлено човгав ногами, гортаючи звіти. Два роки в мерському кріслі зробили його трохи благопристойнішим, але так і не навчили його любити урядові звіти та офіційний тон, у якому вони були написані.