Ожеледиця - страница 43

— Кров?

— Так. Ці спиця гріла ненависть старої, заспокоювала її. Вона так і не викинула її, як мала б зробити. Сентиментальна…

— Але ж коли вона могла вбити Аліну. І як?

— Нінель Георгіївна чула, як її невістка лається з онукою. Було пізно, в кімнаті було тихо, вона в’язала перед сном. Прочинила двері, щоб усе добре чути, а краще навіть бачити, що відбувається. І побачила. Алла Володимирівна штовхнула дівчину, та впала і вдарилася скронею об кут стола. Але у Нінель Георгіївни, на відміну від переляканої майбутньої мерші, холодний розум. Вона бачила, що онука жива — Аліна дихала. Тож стара вийшла до неї — ніби для того, щоб допомогти, а сама, як тільки Аліна спробувала підвестися, тицьнула спицею в ту ж забиту скроню. Сподівалася, що ранку взагалі не помітять — вважатимуть, що дівчина померла він удару об кут стола.

— Але ж вона не ходить! — наївна Анжеліка не могла повірити у таку підступність.

— Ще й як ходить! І мислить дуже чітко і жорстко. Вона хотіла створити ілюзію, що не може обходитися без крісла, щоб усі вважали її безпорадною. А по-друге, ми мали вважати, що якби вона убила онуку, то на колесах інвалідного крісла обов’язково залишилися б сліди крові, а їх немає.

Кімнату заповнили сутінки, але світло не вмикали. Замість цього Анжеліка принесла звідкись три великі свічки і запалила їх. Лавр наповнив коньяком келихи.

— Давайте згадаємо всіх, хто пролив кров у боротьбі за людську гідність, — Лавр устав, і всі зробили те саме. — Всі ці політичні морози, вітри й завірюхи, гарячі й холодні війни не тільки змінюють устрій і систему державного управління в країнах. Вони заморожують долю кожної людини. Ми ковзаємо по цій жахливій ожеледі зовнішніх, між країнами, і внутрішніх, людських відносин замість того, щоб розтопити цей штучно створений лід, твердо стати на ноги і сміливо рухатися до свого щастя. Не вбиваючи, не ображаючи і не принижуючи один одного. Я не знаю, як це зробити. Давайте подумаємо разом.