Химери Дикого поля - страница 100

– Треба привести його швидше, – я витримав погляд.

Непийпиво визирнув за двері і наказав джурам привести потрібного раба.

– Далі треба наказати всім паничам та джурам узяти мушкети та іншу зброю, що плюється вогнем, і вийти з куренів.

– Що? – Непийпиво аж скрикнув.

– Курені будуть знищені. Всі, хто в них залишиться, загинуть. Єдиний порятунок – втекти звідти!

– Рачеш ти, жеби самі ми охабили фортеці наші? – закричав Непийпиво.

– Це вже не фортеці, а могили! Вони не захистять! – я теж кричав. Непийпиво спробував вдарити мене хоча б кулаком.

– Спочатку вбий мене, а потім його, – прохрипіла Понамка. Я подумав, що вона занадто ризикувала. Бо Непийпиво був страшенно розлючений. Але ні, він не вдарив, прибрав шаблю від шиї Понамки.

– Кажи, – у нього був страшний хрипкий голос.

– Треба розіслати джур, щоб ті знайшли, де залізні птахи висадили рабів і зброю. Інші мусять охороняти сараї. Ближні курені мусять надіслати загони сюди, бо думаю, що чужинці спробують захопити Заставу. Та головне прибрати всіх людей з куренів. Бо невдовзі вони будуть знищені.

Непийпиво знову дивився мені в очі.

– Ти ж знаєш, що буде тобі, коли полжив ти? – спитав він тихо.

– Знаю, – кивнув я.

Мовчали. Тут якраз джури пригнали раба. Він був переляканий, здивовано роздивлявся нас з Понамкою.

– Я – Крася, ми з тобою розмовляли у підвалі, – сказав йому і посміхнувся.

– Я ні з ким не розмовляв, ні! – злякався він.

– Як хочеш. Скільки витримають акумулятори у радіостанцій, якщо їх забрати з куренів? – спитав я.

– Як мінімум, кілька годин розмов. А що трапилося?

– Треба, щоб забирали не тільки зброю, а й рації. Тоді всі курені будуть на зв’язку, – сказав я Непийпиву. – Треба віддавати наказ, у нас немає більше часу.

Він дивився на мене, потім на Понамку, потім знову на мене. Вагався. Я сів до стіни.

– Ну все, приїхали, – сказав тихо, бо зрозумів, що Непийпиво мені не вірить.

– Чорт забирай! – крикнув панич і вийшов в ефір. Наказав всім куреням вийти з фортець, прихопивши зброю, рацію та жінок з дітьми.

– Підвальне бидло лишати! – жорстоко наказував Непийпиво, і я скривився. – Виходити рихло!

У ефірі встановилася тиша. Мабуть, чергові не повірили власним вухам, покликали інших паничів, потім просили повторити наказ. Непийпиво повторив.

– Се Непийпиво! Не питайте мене! Не вагайтеся! Отправовуйте! Справа ся на живот та на смерть Січі! Слава Ісусу Кривавому! – кричав Непийпиво.

Наказував відійти від куреня не менше, аніж на версту, сховатися за деревами, щоб не було видно з неба, встановити рацію і чекати наступних наказів.

– Чужинці ознайомили нам брань! – прокричав Непийпиво і вимкнувся. Наказав рабу збирати радіостанцію, сам поспішив до виходу з башти. Крикнув паничам, що треба робити. Ті дуже здивувалися, але в Непийпива був такий авторитет і такий вигляд, що ніхто не спробував сперечатися. З підвалів почали виносити ящики зі зброєю, вантажили рацію. Перші вози виїхали, за ними наступні. Зі стін повідомили, що залізні птахи повертаються. Це гелікоптери. І вони летіли осторонь Застави. Боялися, що по них знову стрілятимуть.

Непийпиво виїхав із Застави одним з останніх. Ми з ним. Їхали до найближчого лісу. Кілька десятків паничів залягли біля пристані на випадок десанту. Ілля налагодив рацію. Непийпиво знову вийшов в ефір. Повторював те, що сказав раніше, наказав відправити озброєні загони до кожного сараю і знайти рабів, яких привезли чужинці. З куреня Яреми доповіли, що не будуть виконувати накази. З куреня Сокири теж. У Горба та Цибулі вагалися. Бо це ж фортеці, хіба можна здавати їх просто так! Непийпиво кричав і погрожував Січовим Судом та стратами за невиконання наказів. Кричав, що всім необхідно вийти з куренів, узяти з собою зброю.

Я сидів під деревом поруч. Навіть не хвилювався, що буде, якщо я помилився. Не помилився. Все склалося у одну картинку, і помилки бути не могло. Непийпиво кричав в ефір, коли один з джур, що здерся на найвище дерево, повідомив про чорні цятки у небі з боку ріки.

– Припини зв’язок, – попросив я Непийпива, щоб нас не вирахували. З дерева кричали, що цятки швидко наближалися.

– Це залізні птахи! Але іниє! Не такі, яко літали раніше!

Ну звісно, це ж літаки, а не гелікоптери! Ось вже чутно гуркіт їх двигунів. З дерева повідомили про дванадцять залізних птах. По одній-двох цілях у кожного з літаків. Ось лава літаків розпалася. Вони розлетілися у різні боки, один почав заходити на Заставу. Паничі і джури мовчки дивилися за маневром літака. Той стрімко наближався до Застави, а потів випустив кілька ракет. Вибухи, літак пішов вгору і скинув бомби. Потужні вибухи, аж земля затремтіла під ногами. Літак зробив другий захід. Уся Застава була в пилюці та диму. Літак ще раз скинув бомби. Знову потужні вибухи. Літак розвернувся і полетів у бік ріки. Тиша. Сідало сонце. Пил поступово осідав і ставало видно, що Застава вщент зруйнована. Стіни фортеці в кількох місцях впали, від башти залишалися одні руїни, почалися пожежі. Паничі закричали. Я побачив побіліле обличчя Непийпива. Він знову увімкнув рацію і закричав в ефір, що треба тікати з фортець. Йому відповіли шість з чотирнадцяти куренів, а також фортеця у Поганих землях і кілька прикордонних башт. Що було з іншими – невідомо. Можливо, вони тільки ховалися десь, не встигли увімкнути рації, а можливо, вже загинули у фортецях. Стало чутно далекі вибухи.

– Курінь Соломахи! – скрикнули паничі.

Потім ще вибухи.

– Курінь Деркача!

Потім примчав джура.

– Пливуть кілька нав з чужинцями!