Оповіді визволителя - страница 7

Найдемократичніша в світі радянська конституція гарантує всім громадянам право на працю, наприклад. Де, як не на губі, ти можеш досхочу насолодитися цим правом?

Або, припустимо, право на освіту. Хочеш чи не хочеш, а три години на день віддай стройовій і тактичній підготовці та плюс до того два рази на тиждень політична підготовка. Чи ж це не освіта?

Або, наприклад, право на відпочинок. Везуть тебе щодня на роботу чи з роботи, ось і спи-відпочивай, та вночі на нарах відпочивай до самого підйому, аж до 5:30, коли, звичайно, тебе не загребли вночі для реалізації твого конституційного права на працю.

А ось про відправлення природних потреб ні в Конституції, ні в будь-яких інших радянських законах, статутах, наказах, інструкціях і керівних документах абсолютно нічого не сказано. Так і не вимагай нічого понад належне! Чи ти проти наших радянських порядків?

— Конвой, до мене!

5

Нарешті, після оправлення настає те, про що губар мріє весь день з першої миті пробудження — відбій!

Знову гримить замок, знову в камері з’являється єфрейтор з конвоєм. Камера вишикувана, і старший по камері доповідає всемогутньому єфрейторові про готовність «відбитися».

Лунає ледь чутна команда, тільки слабке ворушіння губами — розумій як знаєш. Однак камера розуміє. Ззаду за нашими спинами, приблизно за метр, — край дерев’яних нар. За командою, яку ми сприймаємо швидше зором, ніж слухом, всі десятеро людей, що стояли спиною до нар, роблять запаморочливий трюк: стрибок назад на нари. Ні згрупуватися, ні змахнути руками немає ні часу, ні місця: всі стояли в строю, тісно притиснуті один до одного. З цього стану й відбувається стрибок назад, в невідомість. Біс ж його знає, об що доведеться стукатися головою: об край дерев’яних нар при недольоті, об цегляну стінку при перельоті або об ребра, лікті і черепа співкамерників при точному стрибку. А найнеприємніше те, що абсолютно немає часу розвернутися обличчям до голих дощок, а тому абсолютно неможливо пом’якшити удар, який в цьому випадку завжди раптовий.

Чути тріск голів і здавлений писк, проте кожен застигає в позі, в якій торкнувся нар. Страшний біль в плечі і зовсім нестерпний — в коліні. Головою не врізався — й те добре. Глуха тиша раптом розривається гуркотом тіл, що падають на дошки: це сусідню камеру тренують, видно, єфрейторові не надто їхній відбій сподобався. Чи ж пронесе нас сьогодні?

— Підйом.

Команда подається гранично тихим голосом, і вся камера з горизонтального положення опиняється у вертикальному. І миті не минуло — всі стоять підтягнуті, заправлені, вирівняні, готові виконати будь-яке завдання комуністичної партії і радянського уряду! Мабуть, підняли нас ген з-за того жирного солдата в льотній формі. З штабних писарів, видно, падла піднебесна, ми тебе вночі самі потренуємо! Будеш знати, як команди виконувати!

— Відбій.

Знову чується гуркіт падаючих на нари тіл і здавлені стогони. Знову вся камера ціпеніє в стані, в якому десять тіл торкнулися нар. Ах, досада! Жирний писар не долетів! Стрибок у нього був потужним, однак тіло надто жирне для солдата. Він здорово вдарився боком об край нар і застиг в такій позі. Руки по швах, тулуб на нарах, а ноги повністю звисають. На обличчі — жах і страждання. Ну, ти у нас, кнуряче, постраждаєш вночі! Для тебе все ще попереду!

Тим часом ноги товстого писаря потроху опускаються донизу, невблаганно наближаючись до бетонної підлоги. Солдат збирає весь залишок сил для того, щоб, не ворухнувшись різко, спробувати перенести центр ваги тіла на нари. Єфрейтор терпляче чекає результату цього балансування. Вся кров приливає до обличчя товстого, він витягує шию і весь корпус, намагаючись непомітно підтягнути ноги. Кілька миттєвостей здається, що його витягнуте, як лінійка, тіло переважить трохи зігнуті ноги, та в наступний момент ноги знову починають іти вниз і, нарешті, край підошви м’яко торкається підлоги.

— Підйом... Що ж ти, братику, спати не хочеш, га? Тобі командують відбій, всі, як люди, лягають, а тебе, служивий, на сон не тягне. Доводиться через тебе людей тренувати. Ну що ж, підемо, я тебе повеселю... відбій.

Команда подається тихо і раптово в розрахунку на те, що ми втратили пильність. Але ми ці штучки наперед знаємо. Нас тут не проведеш. Потужний стрибок дев’яти осіб, гуркіт і заціпеніння. Брязкає замок, і я миттєво засинаю, притулившись щокою до дощок, відполірованим тілами тисяч моїх попередників.

6

На губі немає снів. Тільки глибокий провал, тільки повне відключення всього організму.

Всю ніч в камерах горить сліпуче світло. Нари голі. Між дошками просвіти по три пальці. Холодно. Вкриватися доводиться тільки своєю шинеллю, її ж дозволяється покласти під голову і під боки. Шинель мокра. І ноги мокрі. Голод не відчувається — це ж тільки перший день пройшов.

Губа — не в’язниця. У в’язниці люди сидять в камерах значно довше, притерлися один до одного, і тому там складається який не є, а колектив. По-друге, у в’язниці перебувають люди, які хоча б один раз повстали проти закону, проти суспільства, проти режиму. На губі — залякані солдати упереміш з курсантами. А курсачі — це люди, які добровільно готуються стати найбезправнішою частиною суспільства — радянськими офіцерами. З ними можна робити все що завгодно. Всі, хто сидів на губі і з ким мені вдалося потім обговорити те, що я там бачив, впевнені, що режим на будь-якій з тисяч радянських гауптвахт може бути значно посилений без жодного ризику організованого опору з боку губарів, особливо у великих містах, де курсанти складають більшість.