Оповіді визволителя - страница 77

І тоді охорона вирішила поцікавитися, а хто він такий, цей нахрапистий дядько? Відтерли до стінки, розібралися. Виявилося, у мужика три судимості за розбійні напади, в кишені — пістолет. Хотів би я подивитися на стороннього, нехай навіть без пістолета і судимостей, який спробував би увійти до ліфта разом з найдрібнішим членом Політбюро Центрального Комітету Комуністичної партії Радянського Союзу!

Через три дні, 19 вересня 2014 року, якийсь Омар Гонзалес, озброєний, як сказано в обвинуваченні, «смертоносною зброєю», перескочив через огорожу Білого дому, розштовхав охорону і проник до Східної зали, в якій президент США зазвичай робить офіційні заяви. З президентом США Гонзалес розминувся на кілька хвилин.

Такі новини на перші сторінки газет не потрапляють. Це звичайна буденна хроніка. Все це — новини для останніх сторінок. Два ці приклади навів тільки тому, що вони сталися в той самий час, коли я працював над новим виданням цієї книги. Коли б я писав ці рядки роком раніше, то знайшов би інші приклади, настільки ж вражаючі.

Ні в Америці, ні в Британії, ні у Франції, ні в інших країнах на такі дрібниці уваги не звертають. Чому ж преса Радянського Союзу впала в істерику через якийсь літачок, який не загрожував ні безпеці країни, ні життю наших обожнюваних вождів?

Так ось: сенсація полягала не в тому, що літачок приземлився, а в тому, що радянська преса завила.

Наближалася 70-я річниця захоплення влади комуністами. За всі ці 70 років газети та журнали жодного разу не обзивали збройні сили країни нінащо непридатними. Правда, в 1956 році Микита Хрущов на закритому засіданні XX з’їзду КПРС повідав про неготовність до війни, однак зроблене це було на закритому засіданні і через 15 років після того, що сталося. І цілив Хрущов зовсім не в Радянську Армію, а особисто в товариша Сталіна.

А тут прилетів літачок, і раптом всі радянські газети немов з ланцюга зірвалися. Кому ж ці газети належали? Правильно: державі. Тобто уряду, який цією державою заправляв. Точніше, товаришам з Політбюро, які діяльність уряду направляли та контролювали.

Ще точніше — Генеральному секретареві Центрального Комітету Комуністичної партії Радянського Союзу товаришу Горбачову Михайлу Сергійовичу. І повідомляли всі ці «Ізвєстія» та «Правди», «Труди» і «Огоньки» тільки те, що товариш Горбачов та інші товариші їм пропонували повідомляти. Крок вбік вважався втечею: конвой стріляв без попередження.

Але, можливо, в 1987 році в Політбюро гору взяли правдолюби, які вирішили говорити одну тільки правду, повну правду і нічого, крім правди?

Аж ніяк.

3

За 13 місяців до польоту Руста, 26 квітня 1986 року, о 1 годині 23 хвилини в Чорнобилі бабахнув реактор. У Політбюро сиділи все ті ж правдолюбні товариші. Однак тоді вони не поспішали сповістити підвідомчий народ і все прогресивне людство про найстрашнішу ядерну катастрофи у всій світовій історії. Вожді мовчали.

Про катастрофу світ міг би й не дізнатися, як не дізнався він свого часу про атомну катастрофу на комбінаті «Маяк» 27 вересня 1957 року. Про аварію на «Маяку» світ дізнався тільки через три з половиною десятка років і тільки тому, що Радянський Союз розвалився і розсипався, оголивши деякі свої таємниці. Так було б і з Чорнобилем, та на атомній електростанції в Швеції чомусь завили сирени, які сигналізують про потужний витік радіації. Кинулися шведи на своїх реакторах витік шукати, проте нічого не знайшли. Глянули навкруги, сусідів питанням спантеличили: чи не від вас принесло? І ось тільки після цього 28 квітня о 21:00 прозвучало повідомлення ТАРС. Ось його повний текст:

На Чорнобильській атомній електростанції стався нещасний випадок. Один з реакторів отримав пошкодження. Вживаються заходи з метою усунення наслідків інциденту. Постраждалим надана допомога. Створено урядову комісію для розслідування того, що сталося.

Звернемо увагу на наступні моменти.

Перший: у повідомленні ТАСС не названа дата події. Інакше виникло б питання: а що це ви, дорогі товариші, майже три доби сором’язливо мовчали?

Другий: в повідомленні нічого не говориться про загиблих.

Третій: автори цього повідомлення забули згадати про евакуацію тисяч жителів міста Прип’ять і навколишніх населених пунктів. Відсутність згадок про евакуацію створювала у слухачів абсолютно хибне враження про те, що трапилося. Немає евакуації — значить, нічого серйозного.

Четвертий: було сказано, що постраждалим надана допомога. Сказано це в минулому часі — допомога вже надана. Тобто: все найгірше позаду, нема про що більше турбуватися.

П’ятий момент: один з реакторів отримав пошкодження... Та там ніякого реактора не залишилося! І всю будова рознесло. І всі інші реактори доведеться глушити. І місце це прокляте залишати назавжди. І 200 тисяч квадратних кілометрів території загиджені радіоактивною гидотою на століття.

4

І ось через рік після вибуху реактора в Чорнобилі біля Червоної площі приземлився літачок. Ніхто не загинув. Ніяких необоротних наслідків для природи. Ніяких матеріальних втрат. А найправдолюбніша радянська преса завила.

Руст приземлився о 19 годині 10 хвилин. Навряд чи поруч в той момент виявився іноземний кореспондент. А коли б і виявився, то на його замітку звернули б уваги не більше, ніж на повідомлення про озброєного пройдисвіта поруч з президентом США або про непроханого гостя в покоях Букінгемського палацу. Сенсацією ця подія стала на сторінках радянських газет, на екранах радянських телевізорів. Наші редактори і журналісти, такі сором’язливі, коли мова йшла про найстрашнішу ядерну катастрофу XX століття, раптом разом осміліли, раптом разом кинулися копати і ганити Радянську Армію.