Оповіді визволителя - страница 91

Тут доводиться звернути увагу на одну невелику деталь. Танковий батальйон мотострілецького полку існує заради того, щоб діяти спільно з мотострілецькими підрозділами. Тому ще перед боєм командир полку одну танкову роту зі складу танкового батальйону може тимчасово передати в підпорядкування одному з мотострілецьких батальйонів — тому, який, на його думку, знаходиться на найвигіднішому напрямку.

Проте командир полку ніколи не розділить танковий батальйон на три окремі роти, щоб порівну посилити всі три мотострілецьких батальйони.

Танковий батальйон мотострілецького полку в повному складі або без однієї танкової роти — це ударний кулак командира полку. Коли ворог опору не чинить, танковий батальйон негайно йде в прорив. А коли ворог огризається, тоді командир мотострілецького полку свій танковий батальйон тримає в резерві і кидає в діло лише у вирішальний момент бою.

Стоп. А як командир дізнається, який момент став вирішальним? Може статися, вирішальний момент ще не настав? Або, можливо, вирішальний момент був п’ять хвилин тому? Як його вловити?

Легко!

Коли всі три мотострілецьких батальйони наступають, значить, все йде добре. Один мотострілецький батальйон (нехай навіть той, який посилений танковою ротою) зупинений. Не біда.

Та ось зупинений і другий батальйон. Вперед просувається тільки один третій батальйон. Коли і його зупинять, командиру полку дістанеться по шапці або по якомусь іншому місцю. Не потрібно йому бути великим полководцем, щоб це зрозуміти. Лиш тільки з трьох мотострілецьких батальйонів зупинені два, командиру полку дзвіночок: пора. І в допомогу тому мотострілецькому батальйону, який діє краще за інших або просто випадково опинився на ділянці зі слабшою обороною, командир полку кидає свій танковий батальйон, дії якого підтримує вся полкова артилерія.

6

У мотострілецької дивізії — танковий, артилерійський, зенітно-ракетний і три мотострілецьких полки. Крім ракетного дивізіону, розвідувального, саперного, зв’язку, ремонтного, транспортного та інших батальйонів і окремих рот.

Я не буду повторювати прості істини про те, що три мотострілецьких полки з усіма своїми танками, артилерією і мінометами — це всього лиш руки, які нишпорять в темряві, а танковий і артилерійський полки — ударний кулак. Лиш тільки один з мотострілецьких полків намацає слабину у ворожій обороні, у вирішальний момент бою командир дивізії завдасть по цьому місцю удару танковим полком, атака якого буде підтримана полком артилерійським.

У загальновійськовій армії одна-дві танкові і три-чотири мотострілецькі дивізії, артилерійська, ракетна і зенітно-ракетні бригади, окремі полки і батальйони. Як вони діють, ви вже здогадалися.

Фронт — це одна танкова, одна повітряна і дві, три або чотири загальновійськові армії, корпус ППО, артилерійська дивізія, протитанкова, ракетні і зенітно-ракетні бригади, бригада спеціального призначення (СпП) і багато інших частин і з’єднань. Як вони діють, повторювати не буду.

В обороні все працювало так само, та тільки у зворотному порядку. Дії командира оцінювали не по всім підрозділам, а по одному, на ділянці якого противник домігся найбільшого успіху.

Мінометна батарея і протитанковий взвод — це ті інструменти, якими командир мотострілецького батальйону робить свій вплив на хід і результат бою. Знаючи, що оцінювати результат оборонного бою будуть по результату підрозділу або частини, яка відступила далі за інших, командир батальйону не розпорошує свої засоби порівну між мотострілецькими ротами, а підтримує тільки одну — ту, якій довелося гірше за інших, ту, по якій завданий більш потужний удар противника.

З тієї ж причини командир полку своїми танками і артилерією може підтримувати не всі три свої батальйони, а лише той, у якого справи зовсім кепські.

Про командира дивізії розповідати не буду, ви вже все зрозуміли.

А західні експерти півстоліття вивчали Радянську Армію і робили висновки: немає у них ініціативи, в наступі командир, рота якого зупинена вогнем противника, просить у комбата допомоги, та її не отримує... Хіба це тактика?

7

Тепер приклад з історії, який допоможе засвоїти викладене вище.

12 січня 1945 року раптово, немов гроза морозною зимою, вибухнула Вісло-Одерська операція. У битву вступили два найпотужніших радянських фронти: 1-й Український під командуванням Маршала Радянського Союзу Конєва і 1-й Білоруський під командуванням Маршала Радянського Союзу Жукова.

З радянського боку — 2 мільйони 112 тисяч бійців і командирів, 37 тисяч гармат і мінометів, 7 тисяч танків і самохідних гармат, 5 тисяч бойових літаків. Радянським військам потрібно було зламати оборону противника з плацдармів на Віслі, розгромити супротивне угруповання його військ, зробити ривок до Одеру, захопити плацдарми на його західному березі і тим самим перенести бойові дії в центральні райони Німеччини, на ближні підступи до Берліну. Наступ розвивався стрімко відразу на багатьох напрямках.

25 січня 17-а гвардійська механізована бригада 6-го гвардійського механізованого корпусу 4-ї танкової армії 1-го Українського фронту, пройшовши з боями 430 кілометрів, першою вийшла до Одеру і відразу його форсувала силами одного стрілецького батальйону. Командир 17-ї гвардійської механізованої бригади гвардії підполковник Чурилов Леонід Дмитрович з групою управління переправився на західний берег разом з цим батальйоном. І негайно доповів про це командиру 6-го гвардійського механізованого корпусу гвардії полковнику В.Ф.Орлову.