Оповіді визволителя - страница 95
Фронтові протитанкові бригади призначалися для дій на флангах танкової армії. Десантно-штурмові бригади мали завдання на захоплення мостів і ключових транспортних вузлів на шляху танків, які рвуться вперед. Диверсійні частини завжди діяли в авангарді і на флангах танкової армії. Їхнє завдання — пошук і знищення штабів, вузлів зв’язку, ядерної зброї і засобів її доставки.
Танкову армію фронту рекомендувалося вводити в бій після того, як в обороні противника вдається зробити реальний прорив, коли сили фронту отримають свободу маневру. Танковій армії належало здійснювати ривок з максимально можливою швидкістю і на максимально можливу глибину, не втягуючись в непотрібні бої місцевого значення і обходячи стороною осередки опору. Танкова армія фронту могла відриватися на значну відстань від головних сил фронту. Її завдання, її мета — розтинаючий удар, подібний удару сокири по черепу: чим глибше, тим краще.
5
Глибина завдань загальновійськових армій в ході фронтової наступальної операції визначалася в 500 кілометрів. Глибина завдань фронту — 800 кілометрів. Танкова армія діяла на всю глибину фронтової операції, тобто на 800 кілометрів.
Від командувачів загальновійськовими арміями вимагали таких же темпів наступу, яким був темп наступу танкової армії. Однак всі розуміли, що на практиці ці темпи будуть нижчими, бо загальновійськовим арміям доведеться, крім усього іншого, зачищати територію і знищувати осередки опору і сили противника, які потрапили в оточення.
Рух танкової армії має бути подібним стрімкому потоку, який ринув в пролом у греблі, і змітає все на своєму шляху.
Дії загальновійськових армій, навпаки, мали нагадувати спокійне і в той же час нестримне затоплення місцевості, яке накриває острівці, підмиває будівлі і споруди доти, поки вони не розваляться.
6
Фронт другого ешелону Західного стратегічного напрямку передбачалося розгорнути перед початком війни в Польщі. Його керівництво мало бути радянським (командування Північної групи військ), ядерна зброя — також. У його складі мали знаходитися дивізії зі складу Північної групи військ і Прибалтійського військового округу, а також дивізії Війська Польського. Після прориву трьох фронтів першого ешелону до Західної Німеччини цей фронт другого ешелону мав завдати удару на північ — в Данію. Після розпаду Варшавського договору країни Східної Європи, які входили до нього, відкрили документи і плани цієї операції, тому все сказане тут підтверджене документально (див. карту з архіву Генерального штабу Збройних сил Республіки Польща на стор. 48).
У третьому ешелоні цього колосального угруповання мав перебувати Білоруський військовий округ. У його складі офіційно було чотири армії: 26-а повітряна, 5-а гвардійська танкова, 7-а танкова, 28-а загальновійськова. Вже одне це било по мізках немов кувалдою: не може бути такого фронту, в якому танкових армій більше, ніж загальновійськових!
Однак реальність була ще суворішою. І загальновійськова, і обидві танкові армії мали однакову структуру: в складі кожної — одна мотострілецька і три танкових дивізії, не беручи до уваги бригад і окремих полків. Тобто насправді всі три армії були танковими.
Так ось, в разі війни війська Білоруського військового округу не перетворювалися у фронт, та й не могли в нього перетворитися просто через колосальну перевагу танкових дивізій над мотострілецькими. Це був не фронт. Це була група танкових армій.
У перші кілька годин або днів війни один або кілька фронтів могли понести колосальні втрати, проте це не повинно було змусити командування стратегічного напрямку ввести в дію танкові армії з третього ешелону, щоб зміцнити сили одного з фронтів, який несе найбільші втрати, чи замінити їх. Група танкових армій мала вводитися в бій там, тоді і остільки, де, коли і оскільки сили фронтів першого ешелону домоглися максимального успіху, де гребля оборони противника була повністю зламана або, як мінімум, в ній виникла дуже обнадійлива тріщина.
П’ятий етап — це введення в бій групи танкових армій.
До групи танкових армій командування могло приєднати сили танкових армій фронтів першого ешелону, які вже були введені в бій. При такій кількості одночасно діючих танків обов’язково мав проявитися ефект колоди карт. Більш того, успішна операція групи танкових армій мала підтримуватися всіма силами Головного командування військ стратегічного напрямку і всіма збройними силами країни, включаючи резерви Верховного головнокомандувача. До кінця операції в групі могло бути чотири або навіть п’ять танкових армій. Навіть коли ця броньова кувалда в ході боїв втрачала половину або дві третини своєї могутності, все одно зупинити її без нанесення ядерних ударів ніхто б не зміг.
Ось чому ніякі сценарії ескалації ядерної війни радянськими маршалами ніколи всерйоз не сприймалися і не розглядалися навіть теоретично. Ядерні засоби противника і засоби їхньої доставки під час війни підлягали негайному знищенню відразу після отримання даних про місце їхнього знаходження.
Питання: чи можна було розраховувати на стійкість військ Східної Німеччини, Польщі та Чехословаччини, включених до складу радянських армій і фронтів?
Відповідь все та сама: коли завдати ядерних ударів раптово і масовано, так, щоб нашим братам по зброї не було куди б перекинутися, тоді на їхню вірність пролетарському інтернаціоналізму розраховувати можна було цілком.
