Майстер і Маргарита - страница 107
В цієї жінки Афраній пробув зовсім вже коротко — ніяк не більше хвилин п’яти. Після того він залишив будинок і терасу, нижче насунув каптура на очі й вийшов на вулицю. У житлах цього часу вже засвічували світильники, передсвяткова товкотнеча була ще дуже великою, і Афраній на своєму мулі загубився у плині перехожих та вершників. Подальший його шлях нікому не відомий.
Жінка ж, що її Афраній називав Низа, залишившись самою, стала перевдягатися, причому дуже квапилася. Але, хай як важко було їй розшукувати потрібні їй речі в темній кімнаті, світильника вона не засвітила й служницю не покликала. Лише коли вона була готова і мала вже на голові темне покривало, в будиночку пролунав її голос:
— Як мене хто питатиме, скажи, що я пішла в гостину до Енанти.
Почулося бурчання старої служниці в пітьмах:
— До Енанти? Ох вже та Енанта! Бо ж заборонив чоловік ходити до неї! Звідниця вона, твоя Енанта! От скажу чоловікові…
— Ну, ну, ну, замовкни, — озвалася Низа і, як тінь, вислизнула з будиночка. Сандалії Низи простукотіли по кам’яних плитах подвір’ячка. Служниця з бурчанням причинила двері на терасу. Низа залишила свій дім.
Того ж самого часу з іншого провулка в Нижньому Місті, провулка ламаного, що уступами збігав до одного з міських ставків, із хвіртки непоказного дому, що сліпим своїм боком виходив у провулок, а вікнами у двір, вийшов молодий, з охайно підстриженою борідкою чоловік у білому чистому кефі, що спадало на плечі, в новому святковому блакитному талліфі з китицями знизу та в новеньких рипучих сандаліях. Горбоносий красень, що причепурився до великого свята, йшов бадьоро, обганяючи перехожих, що поспішали додому до святкової трапези, дивився, як спалахувало одне вікно по одному. Молодий чоловік попрямував дорогою, що веде повз базар до палацу первосвященика Каїфи, розташованому при підніжжі храмового пагорка.
Згодом можна було бачити, як він входить до воріт двору Каїфи. А ще трохи згодом — як він залишає цей двір.
Після відвідин палацу, в якому вже палали світильники й смолоскипи, в якому йшла святкова метушня, молодий чоловік пішов ще бадьоріше, ще радісніше й поквапився назад до Нижнього Міста. На тому самому розі, де вулиця вливалася в базарну площу, в кипінні й товкотнечі його випередила як ніби танечною ходою легка жінка, що йшла в чорному покривалі, насунутому по самі очі. Обганяючи молодого красеня, ця жінка на мить відкинула покривало вище, кинула в бік молодика погляд, але не лише не сповільнила ходи, а й прискорила її, нібито намагаючись скритися від того, кого вона випередила.
Молодий чоловік не тільки помітив цю жінку, ні, він упізнав її, а впізнавши, здригнувся, зупинився, в зачудуванні дивлячись їй в спину, і прожогом кинувся їй навздогін. Мало не збивши з ніг якогось перехожого з глеком в руках, молодий чоловік наздогнав жінку, і, тяжко дихаючи від збентеження, озвав її:
— Низо!
Жінка обернулася, прищулилася, причому на обличчі її виказалася холодна досада, і сухо відповіла грецькою:
— Ба, це ти, Юдо? А я тебе не впізнала відразу. А втім, це добре. В нас є прикмета, що той, кого не впізнають, стане багатим…
Хвилюючись до того, що серце стало плигати, як птах під чорним покривалом, Юда пошепки, затинаючись, запитав, остерігаючись, щоб не почули перехожі:
— Куди ж це ти йдеш, Низо?
— А навіщо тобі це знати? — відповіла Низа, сповільнюючи ходу і згорда поглядаючи на Юду.
Тоді в голосі Юди почулися якісь дитячі інтонації, він зашепотів розгублено:
— Але як же?.. Та ми ж умовилися. Я хотів зайти до тебе. Ти сказала, що увесь вечір будеш вдома…
— Ах ні, ні, — відповіла Низа й капризно накопилила спідню губу, через що Юді здалося, що її обличчя, найвродливіше обличчя, яке він будь-коли бачив на світі, стало ще гарнішим, — мені стало нудно. У вас свято, а що ж накажеш робити мені? Сидіти й слухати, як ти зітхаєш на терасі? Та ще й боятися, що служниця розкаже про це чоловікові? Ні, ні, і я вирішила податися за місто слухати солов’їв.
— Як за місто? — запитав Юда розгублено. — Сама?
— Звісно, сама, — відповіла Низа.
— Дозволь мені супроводити тебе, — задихаючись, попросив Юда. Думки його скаламутилися, він забув про всіх на світі й дивився благальними очима в блакитні очі Низи, які тепер здавалися чорними.
Низа нічого не відповіла й додала ходи.
— Що ж ти мовчиш, Низо? — жалібно запитав Юда, рівняючи з нею свою ходу.
— А мені не буде нудно з тобою? — раптом запитала Низа й зупинилася. Отут думки Юди зовсім змішалися.
— Ну, добре, — власкавилася нарешті Низа, — підемо.
— А куди, куди?
— Стривай… зайдім до цього двірочка й умовимось, бо я боюся, що хто із знайомих побачить мене й тоді скажуть, що я була з коханцем на вулиці.
І тут на базарі не стало Низи та Юди. Вони шепотілися у підворітті якогось двору.
— Йди до маслинового маєтку, — шепотіла Низа, натягаючи покривало на очі й відвертаючись від якогось чоловіка, що з відром входив у підворіття, — до Гетсиманії, за Кедрон, зрозумів?
— Так, так, так.
— Я піду передом, — вела далі Низа, — але ти не йтимеш за мною слідком, а відстанеш від мене. Я вийду передом… Як перейдеш струмок… ти знаєш, де ґрота?
— Знаю, знаю…
— Підеш повз олійню нагору та повертай до ґрота. Я буду там. Та не здумай іти зараз за мною, май терпіння, зажди тут. — І з цими словами Низа вийшла з підворіття, начебто й не розмовляла з Юдою.
Юда постояв якийсь час один, силкуючись зібрати докупи думки, що розбігалися. Серед них була думка про те, як йому пояснити свою відсутність на святковій трапезі в рідних. Юда стояв і вигадував якусь брехню, але в збентеженні нічого до пуття не обміркував і не наготував, і його ноги самі без його волі винесли його з підворіття геть.
