ЧАРІВНЕ ГОРНЯТКО - страница 70
Приїхали туди, зварив чоловік якесь зілля, заходить до хворої і питає:
— Ти, чорний, тут?
— Тут.
— Виходь, бо я прийшов.
Чорт утік, а царівна прийшла до пам'яті й почала ходити.
Цар дуже зрадів, що простий хлоп так швидко її вилікував.
Тоді цар каже:
— За це даю тобі фільварок і грошей, аби тобі добре жилося.
Приїхав чоловік додому і разом із дітьми перейшов жити у фільварок. Гроші має, то й дітей послав у школу.
Прожив він рік, а на другий знову приїжджають посланці від царя і кажуть:
— Треба їхати у другий край, бо іншого царя жінка хворіє на таку хворобу, як колись хворіла дочка нашого царя.
— Не поїду.
Перелякався ґазда, бо чорт йому заборонив удруге таким способом лікувати:
— Як не поїдеш, то цар смертю тебе покарає.
Бере чоловік знову жменю якогось зілля і їде. Приїхав, зварив зілля.
Заходить він до хворої і питає:
— Ти, чорний, тут?
— Тут. А чого ти прийшов?
Прийшов, бо та жінка, з якою ти спав у ямі, вже під дверима, за тобою прийшла.
Чорт вискочив з голови і каже:
— Роби собі тут, що знаєш, а я тікаю.
Цей цар ще нагородив чоловіка, і став ґазда жити і поживати. Як не вмер, то досі живе.
ПРО ВИМІНЯНОГО ХЛОПЧИКА
Жив бідний хлоп. Мав осьмеро дітей, а не мав маєтку. Землі — лише десять арів, і мале телятко в стайні. їсти діти хочуть, а нема що дати.
Приходять жнива. Каже тоді жінка:
— Продай, чоловіче, телятко і купи хліба, бо повмираємо з голоду.
Що було робити? Повів чоловік телятко на торг. А до міста було далеко. Пройшов він кілька кілометрів і зустрічає незнайомого чоловіка, що веде за руку хлопчика.
Привіталися і питає незнайомий:
— Куди телятко ведете?
— Продавати.
— Давай договоримося так: я тобі дам цього хлопчика, а ти мені теля.
— Задумався бідний чоловік, як віддати теля, коли вдома діти голодні?
Якщо не хочеш поміняти, то я його зараз уб'ю. Пошкодував бідняк хлопчика.
— Та най буде,— каже,— міняймося.
Віддав теля, взяв хлопчину за руку і повертається додому.
Вибігла жінка назустріч:
— Купив хліба?
— Ні! Я теля заміняв за цього хлопчика.
— Як ми тепер будемо жити? — заплакала жінка.
— Якось воно буде,— каже хлопчина.— Я від вас піду тоді, коли розбагатієте.
Увечері разом із хлопчиною пішов бідняк до пана.
— Ти чого прийшов?—питає пан.
— Просив би ясного пана, аби нам наділив ділянку жати.
Пан тоді каже:
— Я ще не бачив, чи ви вмієте жати. Скільки вам дати?
— Скільки дасте, стільки буде.
— Даю десять гектарів жита і десять пшениці. Якщо за тиждень не вижнете, то заберу і хату, і город, і всю твою родину в темницю посаджу.
Хлоп стоїть — навіть слова не може вимовити. А хлопчина шепоче:
— Погоджуйтеся, вижнемо.
Склали договір. На другий день всі одинадцятеро вийшли в поле, але були такі голодні, що цілий день проспали, не могли жати.
Ввечері хлопчина каже:
— Ідіть додому, а я буду сам жати вночі.
Поки зійшло сонце, він вижав усе жито і пшеницю.
Вранці гаэда щось роздобув і несе хлопчині їсти, та як побачив, що хліб в полукіпки складений, злякався. Хлопчина побачив його, покликав. І лячно старому, але наважився, підійшов. Віддав сніданок, а сам роботу оглядає — ніде ні колоска на полі.
— Тепер ходімо до пана,— кличе хлопчина.
Прийшли, а пан криком зустрічає!
— Чого прийшли драби?
— Хочу, аби йшли ділити хліб.
Засміявся пан:
— Нема чого ще ділити. На один обід не заробили. Тоді каже хлопчина:
— Все ми зробили, як не вірите, їдьте і подивіться. Послав пан гайдуків. Вернулися вони і кажуть, що справді робота зроблена.
— Добре,— каже пан,— поїду ділити.
Хлопчина ще просить, аби пан заодно дав фіри привезти зароблене додому.
— Дам, дам,— обіцяє пан.
Дає ґазді сліпого і кривого коня на двох ногах, півтори драбини на возі, на рубель — палку, а на вужисько — шпагата кавалок.
Виїхали на поле, пан і каже:
— Скільки за раз, візьмеш, стільки твого буде.
Як почали вони брати, то забрали все, що нажали. Не стало їм ще верству доложити. Неподалік стояла скирта з пшеничними снопами. Просить хлопчина пана, аби дозволив взяти з неї снопів доповнити воза. Пан собі гадає, що віз не рушить з місця, то хай беруть. А вони як заїхали під скирту, то ще половину тих снопів забрали.
Сердитий пан, але мовчить і дивиться, що далі буде.
Якось ув'язали вони те все шпагатом і палкою, хлопчина взявся за дишло, і поїхали.
Пан як таке побачив, сів у бричку, доїхав до верби і повісився.
Тим часом бідняк і виміняний хлопець привезли все додому. Хлопець — у руки ціпа і став молотити.
По сусідству жив дуже заздрісний багач. Дивився він, як цілий день працював хлопчина, і почав підмовляти його.
— Може, ти перейшов би до мене служити?
— Добре, закінчу молотьбу і прийду до вас договоритися,— відповідає хлопець.
Приходить до багача. Посиділи, поговорили, і дійшло до головного:
— Буду вам служити,— каже хлопчина,— але при тій умові, як дозволите, аби я вас уколов шилом у м'яке місце.
— Дай подумати,— каже багач.
— Думайте. Я завтра прийду, і скажете: чи згідні, чи ні. Хлопчина пішов, а багач каже жінці:
— Я одягаю двоє штанів, а ти бери шило і коли мене.
Жінка — шило в руки і починає колоти, а багач — у крик. Бере він під штани ще й баранячу шкіру. Жінка знову шпигає.
— Болить?
— Не чути.
На другий день прийшов хлопчина і питає:
— Згідні ви чи ні?
— Згідний.
Пішов хлопець до кузні, зробив собі метрове шило з колодкою на півметра і з тим інструментом — до багацької хати.
