Ідуть роботарі - страница 14
— Молодець, Тім!
— Правильно!
— Вірно!
— Геть продажних собак, що зривають страйк!
— А їсти що будемо?..
Тім почув це гостре запитання.
— Товариші, — відгукнувся він, — я забув сказати, що газета «Ред Стар» збирає й далі кошти на підтримку страйкарів. Гроші є, небагато, звісно, але боятися нема чого. Давайте не хвилюватись, перечекаємо кілька днів. Хай роботарі доведуть нам, що вони можуть працювати аж двадцять годин на добу, як іноді працювали ви. Хай доведуть вони, що утримання їх обійдеться компанії Говерса дешевше тієї зарплати, яку вимагаємо ми. Я вже не кажу нічого про витрати компанії на утримання оцієї фашистської організації «Бойових хрестів», що її представники у біленьких комірцях, насмілюються обвинувачувати комуністів у зраді. Хай самі робітники скажуть, хто зраджує їхні інтереси: чи комуністи, що вперто б’ються в перших лавах страйкарів, чи оті негідники, які загрожують нам одержаними від поліції гвинтівками?
Натовп шалено загув: останні Тімові фрази наче запалили полум’я.
— Геть фашистів!
— Геть негідників!
Полісмени разом з «Бойовими хрестами» були напоготові. Знов зловісно клацнули затвори гвинтівок, знов холодні дула схилились у бік робітників. І не тільки Тім та Боб Леслі зціпили люто зуби: із стиснутими кулаками, з похмурими обличчями крок за кроком відступали всі робітники під натиском озброєних фашистів.
7. АДЖЕ ВИ ІНЖЕНЕР, МАДЛЕНО…
Автомобіль, у якому були Томас Бірз і Мадлена Стренд, проїхав безпосередньо до головної контори заводу. Мадлена здивовано поглянула на Бірза, виходячи з автомобіля.
— Чому ми приїхали до контори? Адже ви хотіли, здається, показати мені роботарів, а не заводських клерків?
Бірз усміхнувся.
— З вашого дозволу, я лише зроблю деякі розпорядження. Це нас не затримає, будьте певні. Тільки на одну-дві хвилинки я прошу вас зайти до мого кабінета. Прошу вас, Мадлено!..
— Ну, гаразд.
Швидкими кроками Мадлена піднялась широкими сходами на другий поверх, де був кабінет Бірза, який працював тепер у приміщенні головного інженера заводу. Бірз ішов за нею на відстані кількох кроків, уважно стежачи за ходою Мадлени — вільною, певною і сміливою. Зуби його були стиснені, він мов чогось ждав.
І майже водночас з тим, як на обличчі Бірза з’явилась урочиста усмішка, що розсунула його зціплені до того зуби, — майже водночас з тим Мадлена раптово спинилась і схопилась руками за перила. Її голос пролунав якось особливо тривожно.
— Томас, це ж ваш роботар! Чого він тут?
Просто при дверях кабінета стояла велетенська металічна постать. Вона стояла нерухомо, як мертва статуя, як стоять по музеях металічні постаті рицарів у панцері. Короткий, товстий і круглий циліндр-ковпак був у неї замість голови. І на ньому — дивне срібне півколо спіральної антени. Жодного руху, важкий непохитний спокій у довгих руках, опущених униз, у коротких товстих ногах, на які твердо спирався широкий тулуб з великим рубильником-вимикачем на грудях.
І тільки в маленькому овальному віконці на циліндрі-голові щось світилося неспокійним вібруючим оранжевим світлом. Наче щось кипіло, буяло і намагалось виплеснутись назовні. Це дивне вогняне око примушувало згадувати про казкових однооких гігантів-циклопів з стародавніх міфів…
Мадлена відступила на крок назад. Не відриваючи широко відкритих очей від металічної потвори, нового механічного циклопа, вона промовила:
— Чого він… він стоїть тут? Томас, який він страшний!..
Бірз ще раз посміхнувся — криво і саркастично. Але відповів лагідним, ласкавим голосом:
— Хай вас це не непокоїть, Мадлено. Це мій служник. А всі мої служники завжди до ваших послуг, Мадлено. От дивіться, який він запобігливий, цей механічний служник. Хіба він не кращий за живу людину?
Говорячи так, Бірз узяв Мадлену під руку і ввічливо, спокійно, але твердо провів її вперед, до роботаря. Мадлена зробила всього два-три кроки до дверей і здригнула.
Мов бачачи її, мов відчуваючи її наближення, роботар незграбним рухом уклонився їй, схиляючи вниз свій важкий тулуб і опускаючи довгі руки так низько, що вони торкнулися підлоги. Потім він випростався, повільно підвів руку і натиснув нею на двері, що широко відчинилися.
Бірз голосно розсміявся.
— Ну, хіба не чудовий швейцар? Як уклонився, га? Як двері відчинив! Дивіться, він навіть просить вас зайти.
Справді, роботар другою рукою зробив широкий жест, мов запрошував зайти до кімнати. Він застиг у цьому русі, тримаючи двері відчиненими.
— Ну, прошу, Мадлено! Повторюю, лише на одну хвилину, — говорив Бірз.
Його обличчя знов стало похмурим, посмішка зникла з нього.
Мадлена обережно пройшла повз роботаря, не зводячи з нього очей. Він залишався нерухомим. Але ледве вони увійшли до кабінета, як роботар, ніби побачивши це, опустив руку вниз. Двері м’яко зачинились, не підтримувані більше залізною рукою.
— Подобається, Мадлено? — запитав Бірз.
Мадлгна відповіла чесно.
— Краще без такої потвори. Я особисто віддам перевагу живому швейцарові.
Бірз знов посміхнувся.
— Звикнете, Мадлено. Це тільки спочатку, поки для вас це новина. А потім… потім ви звикнете до думки, що всі ці механічні люди існують для вас, готові до ваших послуг, готові виконати перші-ліпші ваші бажання, бо вони — мої служники, мої раби… вони біля ваших ніг так само, як біля ваших ніг, Мадлено, і я сам!..
— Томас, ви обіцяли мені не говорити поки що про ваші почуття, — перебила його Мадлена.
