Ідуть роботарі - страница 41
— Я й сама не знаю, чи від нервів це, чи від холоду, — соромлячись своєї слабості, відповіла Мадлена, щільніше загортаючись у плащ.
— Е, ні-ні! Ви надто легко одягнені. Як же можна було накидувати на себе самий плащ, ідучи сюди, у цю цвіль та вологу! Ось, постривайте.
Тім дістав звідкись з ніші у стіні своє звичайне пальто та капелюх.
— Мені не холодно, вигляд мій теж не вартий уваги. Прошу, одягніться. Буде тепліше.
— Та що у вас тут, цілий склад одягу?
— А як же? Адже ця капличка служить мені за базу, — пояснив Тім, допомагаючи Мадлені одягти пальто.
— Га? Не можна пізнати! Зовсім тобі Тім! — сказав Боб Леслі, коли Мадлена одягла пальто й капелюх. — Їй-бо, не можна пізнати.
Справді, Мадлена й Тім були майже одного росту, і тепер здавалося, що на її місці сидить сам Тім у своєму пальто та капелюсі. Звісно, такому вражінню ще дуже допомагала зрадлива півтемрява, що панувала у капличці.
— Дякую, дякую, Тім, досить. Що чути нового? — спитала Мадлена.
— Дуже нового — нічого. Просто працюємо. Адже кореспондентська робота моя закінчилась: навіщо писати, коли «Ред Стар» закрито? Виходить наша «Ред Стар» тепер маленькими аркушиками, підпільно, їй не до моїх кореспонденцій. От бідолаха Бостер!..
— Хто це?
— Та мій редактор. Клопоту тепер у нього — скільки хоч, і ще трохи більше. А я перетворився на професіонального організатора страйку. Пишу прокламації, сам друкую їх, іноді навіть сам розкидаю… Іноді допомагаю Бобові розробляти плани…
— То й добре, Тім, — додав Боб Леслі. — Організатор з тебе виходить непоганий… Зокрема тоді, коли ти стримуєш себе і не вигадуєш надзвичайних пригод.
Мадлена засміялась:
— Мабуть, надалі не організовуватимете, Тім, крадіжок у Бірза?
— Ні, ні. Тепер у мене справи серйозніші, — Тім, здавалось, не хотів помічати дружньої іронії. — От, надрукував велику прокламацію, що, здається, справила непогане вражіння на читачів. Зв’язалися з центром через робітників-залізничників. Тепер у нас щодня передається туди пошта, і звідти ми щодня одержуємо інструкції. До страйкового комітету втягли кількох товаришів замість заарештованих. Чотири хлопці в нас ввесь час чергують на заводі, стежать за роботарями… Будьте певні, Мадлено, все йде гаразд. Між іншим, — Тім заговорив урочисто, ніби рапортуючи: — Дозвольте вам доповісти, товаришко Мадлено, що роботарі що не день усе старанніше підводять руки, — радісно закінчив він.
Мадлена теж радісно всміхнулася:
— Добре. Значить, тут усе йде чудесно. А то вчора Галеран турбувався, що нічого не знає про наслідки його дослідів. Гаразд. Тепер далі. Що мені передати по радіо нашому центрові, яку інформацію? Адже я щовечора акуратно зв’язуюсь з центром, як просив товариш Боб, одержую інструкції, запитання. Ось, наприклад, вчора товариші з центрального комітету цікавилися, як посувається справа з захопленням станції керування роботарями. Що мені відповісти їм?
— Це робить Боб Леслі. Боб, маєш слово.
Боб говорив цілком серйозно, він не вмів жартувати, коли мова йшла про серйозні справи:
— Я прошу вас, Мадлено, передати товаришам у центрі, що ми підготовляємо все для захоплення станції керування роботарями. Справа затримується лише тим, що це можна буде зробити тільки під час загального повстання. Але про це вони і самі добре знають. Інструкції весь час підкреслюють, що нам конче потрібно уникати будь-яких сутичок з поліцією аж до спеціального розпорядження центру. Як кажуть, губернатор та його вища таємна рада останні дні тільки й чекають зачіпки, найменшої причини, щоб мотивувати нею виклик до міста війська. А робітництво дуже роздратоване. І мені доводиться щодня нагадувати товаришам, щоб вони додержували спокою. Довелося навіть відібрати всю зброю, залишивши її тільки у таких товаришів, в яких я цілком певний.
— Добре, перекажу все це, — сказала Мадлена. — Що я ще хотіла вам сказати?.. Невже забула? Ні, згадала. Товариш Галеран казав, що до двадцятого він сподівається закінчити свої досліди. Ми з ним розмовляємо так само щовечора.
— Сьогодні — шістнадцяте, — задумливо вимовив Боб Леслі. — Отже, через три дні?..
— Так.
Кілька секунд у капличці панувала мовчанка. Але ось Боб Леслі знов звернувся до Мадлени:
— Товаришко Мадлено, поясніть мені, будь ласка, як воно робиться. Думав-думав і не додумався. Це ж виходить, що роботарі пошлють того Бірза під три чорти?.. Пробачте за такий вислів.
— Саме так, товаришу Боб, — відповіла Мадлена. — І справа ця зовсім не така проста, як здавалася недавно декому з присутніх. Ну що ж, поясню, коли зумію. Тім, — засміялась вона, — доведеться і вам, знавцеві справи, прослухати маленьку лекцію з радіотехніки. Ви нічого не маєте проти?
— Прошу, будь ласка. Тільки насамперед я хотів би пересвідчитися, чи відігрілися ви хоч трохи. Вашу руку, Мадлено!
Тім взяв Мадленину руку в свою і тихенько почав її розтирати.
— Ач яка холодна… Бідна, малесенька ручка, змерзла… Ми її відігріємо… Мадлена говоритиме, а ми відігріватимемо її руку…
Мадлена засміялась і, залишивши руку Тімові, почала говорити:
— Ви ніколи не були радіоаматором, товаришу Боб? — почала вона. — Ні? А слухали коли-небудь радіо? Ну, звісно, слухали. От всяка радіостанція, всякий передавальник пересилає електричну енергію через ефір. Один більше, другий менше, залежно від потужності. Звичайно, передавальники надсилають ту енергію в усі боки — і її можна прийняти приймачем усюди, куди вона дійде. Але можна ту енергію скерувати лише в один бік. То буде так зване скероване пересилання. Саме так пересилає енергію роботарям Говерсова станція, його передавальник. До речі, ви бачили на голові кожного роботаря оте невеличке блискуче коло — антену з срібної спіралі?
