Пульт Ґвенді - страница 12
— Це тупо. Ти моя найкраща подруга, Олів. Усі це знають.
Олів вибухає сміхом.
— Найкраща подруга? Коли ми востаннє робили щось разом на вихідних? Забудь п’ятничні й суботні вечори з усіма твоїми побаченнями, вечірками і багаттями. Я кажу про обидва вихідні, будь-який час.
— Я була дуже зайнята, — каже Ґвенді, відводячи погляд. Вона знає, що подруга має рацію, але чому ж їй бути такою вразливою? — Пробач.
— Тобі ж навіть не подобається й половина тих хлопців. Боббі Кроуфорд запрошує тебе на побачення, а ти гигочеш і, покручуючи волосся, кажеш така: «Авжеж, чом би й ні?», хоча насправді заледве знаєш, як його звуть, і тобі до нього геть байдуже.
І саме тут до Ґвенді доходить. «Як я могла бути такою дурною?» — питає вона в себе.
— А я й не знала, що тобі подобається Боббі.
Вона зривається з місця і кладе руку на коліно подруги.
— Присягаюсь, я не знала. Пробач.
Олів нічого не каже. Вочевидь, ПРОБЛЕМУ ще не вичерпано.
— Це було місяць тому. Боббі дуже хороший хлопець, але то був єдиний раз, коли я з ним гуляла. Якщо хочеш, я можу подзвонити до нього і розповісти про тебе…
Олів відштовхує руку Ґвенді і зривається на рівні ноги.
— Не треба мені твоїх клятих подачок.
Вона нахиляється і згрібає руками книжки й папки.
— Це не подачка. Я лише подумала…
— У цьому-то й твоя проблема, — каже Олів, знову відсторонюючись. — Ти думаєш тільки про себе. Ти егоїстка.
Вона мчить геть із кімнати і грюкає за собою дверима.
Ґвенді стоїть і не може повірити, її тіло тремтить від образи. Згодом образа розквітає люттю.
— Котись під три чорти! — верещить вона на зачинені двері. — Якщо хочеш вирішити якесь питання, спробуй обговорити свій егоїзм!
Ґвенді кидається на ліжко, сльози струменять по обличчю, у голові відлунюють болючі слова: «Ти думаєш тільки про себе. Ти егоїстка».
— Це неправда, — шепоче Ґвенді порожній кімнаті. — Я думаю про інших. Намагаюся бути хорошою людиною. Я помилилася з Гаяною, мене… мене обдурили, це не я їх отруїла. Це не я.
Щоправда, це типу таки була вона.
Знесилившись від плачу, Ґвенді засинає і бачить сон про те, як няньки несуть маленьким дітям шприци «кул-ейдної» смерті.
13
Наступного дня в школі вона намагається загладити все, але Олів відмовляється говорити з нею. Через день, у п’ятницю, ще гірше. Перед самим останнім дзвінком Ґвенді просовує в шафку Олів записку з вибаченнями і сподівається на краще.
Увечері суботи Ґвенді з кавалером, молодшим старшокласником на ім’я Волтер Дін, по дорозі на вечірній сеанс у кінотеатрі заходять до зали ігрових автоматів. У машині Волтер дістає пляшку вина, яку поцупив з материного сховку, і хоча зазвичай Ґвенді відмовляється від таких пропозицій, сьогодні все ж пригощається. Вона сумна й спантеличена і сподівається, що випивка допоможе.
Не допомагає. Тільки викликає легкий головний біль.
Коли вони входять до зали, Ґвенді киває кільком однокласникам і дивується, побачивши Олів у черзі до снек-бару. З надією, вона непевно махає їй, але Олів знову її ігнорує. Секундою пізніше Олів проходить просто повз неї, тримаючи в руках велику содову, задерши носа, гигочучи з групою дівчат, у яких Ґвенді впізнає учениць із сусідньої школи.
— Що з нею? — питає Волтер, перш ніж опустити монетку в автомат «Спейс Інвейдерс».
— Довга історія.
Ґвенді дивиться на подругу — і гнів повертається. Вона відчуває, як її обличчя заливається спересердя.
«Вона знає, як мені було. “Агов, Ґуд’їр, а чому це ти не на футболі? Агов, Ґуд’їр, як там краєвид?” Краще б пораділа за мене. Краще б…»
За двадцять футів від неї Олів скрикує, коли хтось підбиває її руку, посилаючи каскад холодної, як лід, содової на її обличчя і на перед новесенького светру. Дітлахи тицяють пальцями і починають сміятися. Олів збентежено роззирається, зрештою зупинивши погляд на Ґвенді, а тоді кидається геть і зникає у громадському туалеті.
Ґвенді, згадавши свій сон про Френкі Стоуна, раптом хоче піти додому, зачинити двері кімнати і залізти під ковдру.
14
За день до запланованого походу на шкільний бал з Волтером Діном Ґвенді встає з ліжка пізно і бачить, що вночі після особливо сильної весняної зливи підвал затопило.
— Там мокро, ніби хтось перднув з підливою, і смердить не гірше, — каже їй містер Пітерсон. — Ти точно хочеш спуститися?
Ґвенді киває, намагаючись приховати свою щораз більшу паніку.
— Треба забрати книжки й деякий одяг, який я лишила на прання.
Містер Пітерсон знизує плечима й повертає погляд до маленького телевізора на кухонній стійці.
— Тільки зніми взуття, як заходитимеш. І ще тобі, мабуть, знадобиться рятувальний жилет.
Поки він не передумав, Ґвенді квапиться вниз підвальними сходами і по щиколотки забрідає в каламутну сіру воду. Раніше цього ранку містеру Пітерсону вдалось прочистити дренажний насос, і Ґвенді чує, як той пихкає в дальньому кутку, проте на нього чекає довгий день. За мокрою лінією, яка залишилась на кам’яних стінах підвалу, вона може сказати, що рівень води спав щонайбільше на якісь два дюйми.
Вона чалапає до протилежного кінця підвалу, де заховано пульт, і відштовхує старе бюро. Стає на коліно в кутку, опускає руки в мутну воду, не бачачи їх, і витягує камінь.
