Гумор та сатира. Збірка - страница 56
Що Захід і що Схід.
Бо ми — Європа. І до того
Начальство в нас боїться Бога,
І знає: ображать убогих
Їм зайвий раз неслід.
Тим більше не давати хліба.
Чи лити кров. Це дуже хибно,
Бо нас не візьмуть в рай.
А не давати хворим ліки!..
Нехай усохнуть злі язики!
Усім, хто наклеп зводить звикли,
Ми скажем: «Ай-яй-яй!».
Байка про люстрації та інші пертурбації
«… Під час мітингу невідомі кинули у сміття портрет глави держави».
З новин.
«Моя революция!»
В.В. Маяковський
Коло майданчика, де бігають собаки,
Стояли два сміттєвих бака
І річ вели таку:
— Яка несправедливість! — каже перший бак. –
Повіриш, бачу вперше на своєм віку.
Яка невдячність! То сумна прикмета.
Коротше, тут один юнак,
Порвавши президентського портрета,
Запхав його у мене!
Нене, нене!
Це так нетолерантно, так негарно!
Та і за що? Наш лідер популярний:
В мені, крім шкорлупи і тухлих фруктів,
Лише коробки з-під його продуктів!
— Та що портрет! — відповідає другий. –
І гірше в світі є наруги.
Наприклад, в мене після свята
Закинули живого депутата!
Прибіг вертлявенький такий…Кишко
Чи-то Няшко. І разом з однодумцями і К°
Взяли за руки-ноги
І вкинули! А як воно, убоге,
Лежало у смітті та як стогнало!
І так же непарламентські волало.
Щось, тіпа, «млять» чи по-російськи «глядь»,-
Від жалю не вдалося розібрать.
— Так, так, сусіде.
Люстрація не торт, і може викликать огиду.
Та й скільки я читав статей –
Всі революції жеруть своїх дітей.
У нас іще гуманная картина.
У Франції люстратором служила гільйотина!
А тут лише сміття. Ну, хай удар по гідності,
Та не до смерті — тільки до огидності.
— А все ж приємність у цій штуці є!
Хто був? Звичайний бак. Тепер я — символ революції!
Мені близькі і дух її, і діло.
Раніше як в мені смерділо!
А тільки скинули старе,
Мені той депутат приніс такий парфум, таке амбре!
Ото, якби, як знак нової ери,
В мене закинули ще спікера з прем’єром!
– Ти трошки охолонь, мій друже,
І мрій про запахи не дуже.
Бо з переляку (галас, натовп, шум)
Запахнуть так, що відіб’є парфум…
Отак базікали ті двоє.
Аж раптом крики чуть! Несуть!
І… отакої!
У бак, де нещодавно депутатськеє єство волало,
Того Кишка чи-то Няшка
(Статура в нього не важка)
Закинули! І вилами іще утрамбували!
І тут став заздріть перший бак,
І каже: — Он ти як!
Усіх собі, в свою сміттєву душу?!
Тоді звернутись в органи я мушу.
На тебе фактів маю я чимало —
Коли нас відповідно фарбували,
Стояв ти в стороні, сховавшись за трубу.
Нехай з тобою розбереться СБУ.
І що цікаво: минає час, і зовсім нетривалий,
А той бачок і, дійсно, люстрували…
Яка мораль в цій байці? А нема!
Нема моралі, скільки не шукали.
Її змело в революційнім шквалі,
І сором, і любов. Мов ядерна зима
Стоїть у душах. І амбре…фекалій.
І ти, читач мій любий, пам’ятай,
Коли їси попкорн, вигулюєш собаку,
З тобою може статись те, що з отим баком
Чи з бідним депутатом. Бо в наш край
Прийшло нове життя. Доба сміття.
І можна все — брехати і «стучати»
На брата, кума і отця,
Бо є у революції початок,
Нема у революції кінця…
Сага про зелену воду
«Віталій Кличко заявив, що вода зеленогокольору, яка може текти з кранів, нешкідлива і повністю відповідає нормам безпеки».
З новин.
«Если вода окрасила себя в зелёный цвет,
значит, она окрасила себя в этот цвет».
Ф.Ницше: «Так говорил мэр столицы».
Коли в суворий вечір понеділка
Замість води пішов зелений струм,
Ми перейшли одразу на горілку
І в роздум впали разом — я і кум.
— Вода — життя! А тут якась отрава! —
Сказав мій кум, а він мені, як брат.
І, наче жителі сусідньої держави,
Гукати стали ми: «Кто виноват?!».
— Якби уся вода пішла із крану,
Тоді б ми знали, хто вчиняє біль.
(Сто п’ятдесят я прийняв із стакану)
Але ж той ворог сплив у Ізраїль!
Зайшов сусід, прихильник Тягнибока,
І версію таку підкинув нам:
— Зелений колір, хлопці, — знак Пророка,
Начальство переводить нас в іслам.
З того сусіда-інтелектуала
Сміялись ми: — Яку дурню нам втер!
А потім кум сказав, ковтнувши сала:
— За всіх мудріший наш столичний мер.
Він особисто цю зелену воду
Ковтав не раз (і все, що в ній пливло).
І не зазнав наш мер від того шкоди,
І наслідків поганих не було.
— Йому здалось! — сусіда пив «Столичну»,
А з неї завжди світла голова,
– Є наслідки! — кричав він іронічно, –
Мер не відчув, а місто відчува!
І тут мені у грудях стало гірко,
Туман розвіявсь, зникли всі табу:
— Я знаю, друзі, то є перевірка,
Яку проводить рідна СБУ.
Слідкує, хто, коли, з якого дому,
Подзвонить в ЖЕК і розпочне ниття,
Безглуздо, безідейно, несвідомо,
Мовляв, зеленим стало в нас життя.
А то є зрада — скарги або стони…
Спускалась ніч, минав суворий день.
І вимкнули ми дружно телефони,
І заспівали радісних пісень!
«За все хороше» пили без турботи,
Аж поки ранок глянув із вікна.
І раптом нам явилася Істота!
Уся зелена і на всіх одна.
Вона сказала: — Мучитись не треба,
Лякатись теж не треба, майне геррн,
