Гумор та сатира. Збірка - страница 64
Тим більше нам, митцям,
Звертатись хочеться до методів Езопа.
Тож, байка...В Німеччині, а може, й далі,
В одному Лісі (не у нас, а інше все – деталі)
Рогаті дикі барани знайшли десь кулемет.
Ну, звісно, то такий предмет,
Що можна і в політику піти,
І звірям в Лісі виправлять свідомість,
І якось, стадом бойовим, з'явившись серед темноти,
В старих вовків забрати нерухомість.
Та наші дикі барани
Шукать почали історичної вини,
І поламали в Лісі геть, дощенту
Всі пам’ятники, стели, монументи,
І встановили перед кожною норою
В граніті, на коні свого Рогатого Героя.
І всіх звірят, зайчат, козлят і навіть немовлят
Примусили йому салютувати.
А інших звірів – чобіт кам’яний лизати
І цілувать завзято.
Ну, а митців покликали читать вірші.
І ті читали від душі,
І добровільно ще складали списки та донос
На тих, що цілували не взасос.
Та вийшла дивна штука.
Хоч статуй героїчних наставили чимало,
Покращення звірячого життя не наступало.
Збентежено мовчала лісова наука,І баранці оці, рогаті, дикі
За те набили вченим пики.
Та навіть це у господарстві результатів не дало.
А навпаки, у Лісі щось тихенько загуло,
І жалісно завило, застогнало,
Мовляв, ми рік не бачили вже сала.
І десь на монументах, Героєві зробивши западло,
Кігтями нацарапав хтось: «Мурло».
Тут, звісно, рогачі згадали знов про кулемет
(Бо то для них найкращий аргумент)
Голодні в нори поховалися одразу,
А стони видали за спазм ентузіазму.
Хоча найперший в дикості Баран
На зірку подививсь Альдебаран,
Напружив мозок і видав однодумцям план:
«Щоб наш Рогатий Рух не втратив громадського лиця,
Нам треба йти до Мудреця.
Тут недалеко є могутній дуб, на дубі гілка,
На гілці – Мудрий Ворон».
(Можливо, план той був помилка)
Та барани, узявши кулемет, пішли, коли настала ніч,
І Ворон (ніби їх чекав) таку прокаркав неприємну річ:
– Так-так, ви звірів залякали,
Тремтять зайці, кроти, коали,
Бо Лісу хазяї вам дали право убивать.
А ваша вся рогата рать
Єдине, що уміє, це карать
Дітей, старих та всіх, в кого немає кулемету.
А збудувать ракету чи дать голодному котлету,
На це у вас ума нема.
Та вам це й ні до чого,
Бо ви були і є – рогате та убоге,
Жадібне, темне стадо, що гадить і краде
Та хазяям вилизує біде.
Вам хочеться, щоб вас боялись,
Бо вічно боїтесь самі.
А прийде сильний звір – і де ваша зухвалість?
Мов пацюки розвієтесь, згниєте, хто в тюрмі,
А хто сховається у пана і не бекне.
Та врешті, здохнете і з тим, хто зараз на коні,
Із монументами провалитесь у пекло.
Звичайно, за мудрість отаку зробили Ворону негарно:
В психічну відвезли лікарню,
Оголосили пташку шпигуном.
Народу в Лісі теж це не минулось марно та безкарно –
По всіх каналах перед сном
Народові митці читали колективний лист,
І, докладаючи увесь холуйський хист,
Підступним ворогом лякали.
Та згодом все пішло по-старому, помалу.
Хоч раз у темряві сміливці
Коло Героя кам’яного щось наклали,
Але вже вдень на тому ж місці
Робили селфі і всміхались «чі-і-з».
Яке майбутнє заслужив той Ліс?
Бо звірі ж вірять, що та рогатая чума
Кудись подінеться сама,
А за протести можуть боляче пороть…
На жаль, майбутнього я теж не знаю,
Та і ніхто не зна. Один Господь.
Північно-атлантичне кохання
Я, дівчинонька кирпата,
Закохалася у НАТО.
– НАТО, НАТО, мені в хату
Засилай скоріше свата!
Ой, скажи-но мені НАТО,
Як почну тебе кохати,
Поважати, ублажати,
Нас не будеш убивати?
Усміхнулось мені НАТО,
Заховало всі гармати
І шепоче так грайливо:
– Можливо…
Переконливість
(передвиборчі роздуми)
Дивлюся інколи на деякі обличчя
І ясно бачу: злодій та свиня.
Та раптом чую: «Непатріотично!
Отак з плеча, категорично
Про діяча рубати навмання.
А він, до речі, лідер правильного руху,
А ще – носій того, що треба, духу,
А те, що інколи краде,
Так іншого узяти де?»
І голос той так переконливо говорить!
Мовляв, підтримуй, хлопче, або буде горе
І нації, і, перш за все, тобі.
І я, мов принц (to be, or not to be)
Ще повагаюся годинку або день,
А потім за оте мурло запхаю бюлетень.
І вмить відкриється мені,
Що я живу не у задушливій брехні,
І що гасають поруч і кричать не злі уроди,
А то є царство Правди і Краси, і Вроди.
І переконливість така вражає!
Я вірю вже у гривню і врожаї,
У теревені від прем'єра Сєні.
І мрію: от якби з’явився геній,
Щоб так, як мене,
З одної бесіди переконав увесь народ.
Такого народи, Вкраїно-нене!
Але не може Неня, бо сапає свій город.
А от в Європі геній такий був!
Він запевняти справжній був король.
Я пам'ятаю, звався він Адольф,
А як його по батькові, забув…
Народна підступність
(уривок з промови)
І ось, коли був крок лише до перемоги,
Народ підступно простягає ноги!
Пісня про Кончіту Вурст
Заспівай мені, Кончіто,
Панна Вурст!
Лине пісня понад світом
З твоїх вуст.
Ти колись мене лякала,
Мов чума,
Був я темний та відсталий,
А дарма.
Є в тобі чарівна сила,
Ще й яка!
Придивлюся, бачу, мила,
Не бридка.
Як в кота хитливі очі?
