Гумор та сатира. Збірка - страница 68

Не буть мені міністром молоді та спорту.

* * *

Якщо народу в носі зачесало,

Це — до горілки. Чи "Універсалу".

* * *

От кажуть, депутати всі продажні.

А в нас на це причини є поважні!

Неписьменна жінка

Жіночка вбога,

Без авта і мобілки,

Прийшла до порога

Письменників Спілки.

Подзвонила тихенько

До гніздечка еліти:

- Ой, скажіть, дорогенькі,

Як на світі сім жити?

Тяжко рипнули дверці,

Хтось сказав у щилину:

- Не люби усім серцем

Ворогів України!

- Ой, скажу вам про себе,

В мене мало освіти,

Тільки чула, що треба

Ворогів теж любити.

- Хто сказав таке слово? –

Вийшли троє з наскоком.

Суплять чорнії брови,

Чорним зиркають оком.

- Хто приніс таку звістку,

Сам є зрадником, видно,

І такому не місце

На землі нашій рідній!

Якби ми його стріли,

Прив’язали б до гілки,

І щодня, і щосили

Відлучали від Спілки... 

Відверта розмова

Не хочу вам вчиняти суду,

Чека на кожного своє.

Та не кляніться "гадом буду",

Бо ви вже, куме, гадом є! 

Мікроскопічна байка

Мікробі раз казав мікроб:

– Кохана, я – не жлоб,

Я хочу, щоб

В теплі ми жили залюбки

Як два мікроскопічні голубки.

Отож, повземо трохи вниз,

Там є для нас чудовий організм.

– Ні, –  каже мила, –

Не підходить аж ніяк,

То ж організм одного з комуняк…

Комуняки! Братки!

Вже дійсно, мабуть,

Закінчилась ваша путь –

На вас мікроби не живуть. 

Час пик

В мене очі, як дві дірки,

Пика, як в свині.

Але вийти в телезірки

Хочеться мені.

Скаже хтось: «Бажання дике,

Хлопче, схаменись!

Ти свою погану пику

Бачив хоч колись?»

Та не дам на це я згоди,

В мене свій маршрут.

Пика – то не перешкода,

Головне – розкрут.

От засуньте мою пику

В сорок передач,

І глядач до неї звикне,

Змириться глядач.

Ну, спочатку буде кепсько,

Трошки поблює.

Звісно, пика – то не кекси

І не крем-брюле.

Та нудота скоро зникне,

І вже через рік

Хтось гукне: «А де та пика?

Я до неї звик!»

І як випре на екрани

Сам Ален Делон,

Скажуть: «Пика ця погана,

Іди геть, мурло!» 

Унікум 

Я знав одного генерала –

Це був чудовий генерал!

Він сам співав Леонковалло

І “Люди гинуть за метал”.

Читав Гомера, Спока, Блока,

Він знав, Овідій – це Назон.

Його обізнаність широка

Вражала рідний гарнізон.

Він пам’ятав розливи Нілу,

Але з посад його звільнили:

“ЗА ПОЛНОЕ НЕСООТВЕТСТВИЕ

ВЫСОКОМУ ЗВАНИЮ ГЕНЕРАЛА» 

Дружині

Без мене худнеш, не рум’яна,

Прийду – круглієш личком, руцями.          

Виходить я – гарант, кохана,

Гарант твоєї конституції. 

Пісня про Камдессю

Так любила Камдессю,

Що здавалось – укусю!

І для того Камдесся

Годувала порося.

Як приїде Камдессю,

За державу попросю.

А поможеш, Камдесся,

Буду я твоя уся.

Прилітає Камдессю,

Я не хочу, каже, всю.

Як на мене, Камдесся,

Досить тільки порося.

Ну, тепер оту мусью,

Мабуть, точно укусю!  

Поет та інтернет

Один Поет

Заслав вірша у Інтернет.

Ну, там: «Люблю, молю,

Без вас ридаю, як дитя…»

Коротше, справжнє почуття.

Та тільки він запхав сонета,

Зробилась трясця Інтернету.

І від Нью-Йорку і до Риму

Усі захекались від диму.

Так що Поета-небораку

Взяла міліція… за руки.

Та відпустила, розібравшись в чому суть –

Не можуть інтернети ті збагнуть

Поета нашого натхнення і діла.

А от міліція змогла! 

Віршик про Сєню

Зустрів я у метро Яценюка.

От несподіванка яка!

Хоча дивлюся, ні, не Яценюк.

А так, якийсь…близнюк.

У справжнього Яценюка

В очах суворість є така.

І як кудись приїде він,

Усюди: «Вимагаю змін!

А ні – так, гади,

рознесу вас вщент!

Я ваш майбутній президент!

А ну, устать!

Кричати «будьмо, гей!»…

Як кажуть в Чорнівцях:

«А зохен вей!» 

Остання втіха киянина

Ще не в мера Україна... 

Метаморфози

На фуршеті якось, в банку,

Де блищать вогні,

Пили ми з Петром до ранку

За підйом гривні́.

Я тягнувся до портвейну,

Петя – до курчат.

Раптом бачу в «оріфлеймах»

Поруч двох дівчат.

Так собі, херсонські леді,

Завдяки ж вину,

Щось таке я в них угледів

І притис одну.

– Як вас звуть, богиня столу?

– Мотря, гран мерсі.

Хоч колись я був Микола,

Коля звали всі.

Я страждав без пересадки,

Плаття шив з «Бурди»,

Мріяв ставити прокладки,

А не мав, куди!

І дівча зітхнуло басом.

Отакі дива…

Притягла мене тим часом

Дама номер два.

Вії довгі, очі сірі,

З рота валить дим.

– Дуже рада? – каже, – Фіра,

А колись Юхим.

Дядьку, що це ви зів’яли?

Не лякайтесь нас!

Ми тут всі – транссексуали,

Хлопці – супер-клас!

І той Фіма зняв жакета,

Ніжно завмира.

Я рвонув до туалету,

Де зустрів Петра.

– Друже! Прошу, будь відвертим

За моє добро.

Ти той самий друг мій Петрик

Чи вже не Петро?

А воно краватку смика:

– Так, Петро Нечай…

Хоч в душі я – Анжеліка.

Друже, вибачай.

І пішов, мов тиха жінка,

Мовчки вздовж стіни.

Я заскочив до кабінки,