Гумор та сатира. Збірка - страница 75
Хоча, можливо, той поет
Зухвало ухилявсь від мита.
Та й взагалі, ну, що йому у нас робити?
І хоч не треба до в’язниці,
Але нехай піїта цього депортують звідси!
А ми, місцеві діячі, самі з народом нашим
Розберемося, повірте,
(Доречі, цей народ мою не дочитав ще збірку)
І розберемося з культурою чудово,
І з тими ще, хто, підриваючи основи,
Без тями западає на чуже.
Отак-то! Якесь іще важливе слово
Хотів сказать я накінець…Ага! Згадав!
Авжеж!
Відверта луна
Ах, друже, друже, любий друже!
Мене давно цікавить дуже,
Ну, звідки це тремтіння нервів,
Коли я бачу десять євро?!
І це бажання немовляти
Від радості, пробачте, сцяти,
Коли десь кажуть: «єлісєйскіє поля»,
«Брюсель», «Монмартр» і «о-ля-ля!».
І хочеться стегном як курва вихиляти,
Взуття, схилившися, лизати,
Від щастя щось верзти не до пуття!
Як звуться ці мізерні почуття?
Оці нікчемні «чуйства»?
І раптом здалеку – луна, мов з забуття:
Холуйство…холуйство…холуйство…
Майдан № 43
– Пробачте, я тут підігнав народні маси…
– Пройдіть у касу!
Безвізові страждання
Щоб мати нам безвізовий режим,
Не зупинюсь ні перед чим!
Зніму останню кожушину,
Віддам хатину і скотину,
Продам картини,
Бронзи, клавесина!
І тільки не продам я сина,
Воно ж маленьке ще хлопча.
Ну, і можливо, Батьківщину,
Хоча…хоча…
Громадське виховання
Один нервовий чоловік
(У нього був ще тік)
На гору виліз, плаче,
В груди себе б’є:
– Занапастили ми життя своє!
Дали себе ми обдурити,
Неначе нерозумні діти!
У вуха нам напхали всяку муть,
І ось тепер нас продають…
І так він жалісно волав,
Аж душу нам усім порвав!
Неначе він один розумний,
А ми всі дебіли.
Тоді ми камінцями
Трошечки його побили.
Так, знаєте, одумався,
І тік пройшов (спасибі нашим активістам)
І погляд став прозорий, променистий.
Співа: «Всьо будєт харашо!»,
Коротше, став нормальним єврооптимістом.
Дума про озабоченность
Один человек, достойный не только на вид,
Был избит и брошен в тюрьму без суда среди ночи.
А один всем известный и в мире влиятельный МИД
Был по этому поводу весьма озабочен.
И даже послал телеграмму с лёгким укором
Своим деловым партнёрам,
Мол, как дела, всё ли «ок», а потом, между прочим, так
Высказал глубокую озабоченность.
Один симпатичный народ был морально убит,
Обманут, ограблен, а Бог его был опорочен.
И всё тот же известный и в мире влиятельный МИД
Был по этому поводу глубоко озабочен.
И все дипломаты его вскричали весьма озабоченно
хором:
Да что ж вы там делаете, деловые вы наши партнёры?
У вас настолько всё разграблено, развалено,
раскурочено,
Что мы ни в теннис не можем играть, ни в бадминтон,
Поскольку чувствуем постоянную озабоченность!
Тот человек, который был ночью избит,
Умер в тюрьме и был похоронен вскоре.
А тот самый симпатичный народ теперь инвалид,
Поскольку сошёл он с ума, такое, понимаете ли, горе.
В связи с этим, прошу всем известный и в мире
влиятельный МИД:
Если по просьбе элит, придёт ко мне идейный бандит,
И веку моему суждена укороченность,
Умоляю, не делать озабоченный вид.
Лучше засуньте в ж..пу вашу глубокую озабоченность.
Запах майбутнього
(притча)
Ми будували радісне майбутнє,
Нам за вождя був славний пан Петро.
О, дні буремні, світлі, незабутні!
На серці ви залишили тавро.
Петро був отаманом бездоганним –
Шляхетний лицар, майже Робін Гуд.
Лише одну властивість мав погану,
І звичку – теж не зовсім «веррі гуд».
Можливо, через тяжкії дороги
(Чи склалась так житейська каламуть)
Нестерпно у Петра смерділи ноги,
І раз на рік в єврея міг шмальнуть.
Пройшли роки, ми вдячні провидінню,
Життя – мов храм любові і добра,
Хоч інколи десь чується смердіння,
То запах ніг покійного Петра.
І хоч навкруг усе в добрі й любові,
Галушок, сала майже океан,
У храмі інколи виходять плями крові
Євреїв, українців, росіян.
Це явище вивчають наші вчені,
Збагнути хочуть витоки і суть.
А кров і знов точиться потихеньку,
І ноги тхнуть, і тхнуть, і тхнуть, і тхнуть…
Плач за демократією
(з циклу «Кошмари»)
І знов наснилося жахливе
(І в нашому краю практично неможливе).
Ніби за рішенням прем’єра й Кабінету
Мого портрета віднині
Розвісить треба по усій країні,
У кожному селі й родині…
І бачу уві сні: якісь вже бугаї
Заносять силоміць зображення мої,
І ось вже вишу по кутках у кожній хаті я.
Я плачу, плачу: «Хлопці! Братіє!
А де ж свобода вибору
І, вибачте на слові, демократія?»
А ті дивуються, і так мені категорично:
«Оце, добродію, є справжня демократія.
Ну, може, трохи специфічна.
А втім, як не подобається тут вам –
Валіза! Вокзал! Тундра!
Валіза! Вокзал! Тундра!».
Про Аллу з телеканалу
Жила на світі Алла.
А чим жила? Брехала.
Господарі каналу
Любили нашу Аллу.
