Що впало, те пропало - страница 80

— Так може здатися, — погоджується він, але зовнішній вигляд буває оманливим, Моррі. Насправді я за два кроки від банкрутства. Це місце так і не піднялося після світової кризи і певних… обставин. Ти повинен мені повірити.

Морріс рідко коли думав про пачки грошей, які Кертіс Роджерс знайшов поряд із записниками в сейфі Ротстайна тієї ночі, але він думає про них зараз. Його давній приятель отримав не тільки записники, а й готівку. Наскільки може судити Морріс, за ці гроші було куплено й цей стіл, і цей килим, і розкішні кришталеві графини для пійла.

На цьому пузир гніву нарешті лопається, і Морріс пускає сокирку низькою бічною дугою, з його голови злітає бейсболка. Лезо пробиває сірий габардин і впивається в пухку дупу з чвакаючим звуком: чвак. Енді кричить і падає вперед. Падіння затримує письмовий стіл. Він обвалюється на його край передпліччям, потім осідає на коліна. Крізь шестидюймовий розріз б’є кров. Він хапається за нього, і ще більше крові біжить у нього між пальців. Він падає на бік, потім перекочується на турецький килим. Не без внутрішнього задоволення Морріс думає: «Цю пляму ти ніколи не відмиєш, друзяко».

Енді верещить:

— Ти ж сказав, що не чіпатимеш мене!

Морріс на мить замислюється й хитає головою.

— Навряд чи я висловився саме так, хоча, імовірно, так, припускав це. — Із серйозною щирістю він вдивляється в перекошене обличчя Енді. — Вважай це ліпосакцією нашвидкуруч. І в тебе все ще є можливість залишитися живим. Для цього тобі всього лише потрібно віддати мені записники. Де вони?

Цього разу Енді не намагається робити вигляд, що не розуміє, про що говорить Морріс. Ще б пак, коли зад палає вогнем, а з-під стегна тече кров.

— У мене їх немає!

Морріс стає на одне коліно, обережно, щоб не потрапити в калюжу крові, що розростається.

— Я тобі не вірю. Вони зникли, залишилася тільки скриня, у якій вони лежали, і ніхто не знав, що вони в мене, крім тебе. Тому я запитаю ще раз, і якщо ти не хочеш побачити власні кишки й те, що ти їв на ланч, гарненько думай, що відповідаєш. Де записники?

— Їх знайшов пацан. Це не я, це хлопчисько. Він живе у твоєму старому будинку, Моррі! Напевно, він знайшов їх у підвалі або ще десь!

Морріс дивиться на бліде обличчя свого давнього приятеля. Він шукає брехню, але ще намагається впоратися із цією несподіваною зміною обставин. Це як крутий лівий поворот машини на швидкості шістдесят миль на годину[86].

— Будь ласка, Моррі, будь ласка! Його звуть Пітер Сауберс!

Це звучить переконливо, бо Морріс знає прізвище родини, яка зараз живе в будинку, де він виріс. До того ж людина з глибокою рубаною раною в заду навряд чи здатна вигадувати такі подробиці.

— Звідки знаєш?

— Тому що він намагається продати їх мені! Моррі, мені потрібен лікар. З мене кров ллється, як зі свині.

«Ти і є свиня, — думає Морріс. — Але не хвилюйся, давній мій приятелю, дуже скоро ти позбудешся цієї халепи. Я відправлю тебе до великої небесної книгарні. Але не зараз, тому що Морріс бачить яскравий промінь надії».

Енді сказав «він намагається», а не «він намагався».

— Розповідай усе, що знаєш, — наказує Морріс. — Потім я піду. Швидку тобі доведеться самому викликати, але я впевнений, ти впораєшся.

— Звідки мені знати, що ти не надуриш?

— Якщо записники в пацана, ти мені більше не потрібен. Звичайно, ти мусиш пообіцяти, що не розкажеш їм, хто тебе поранив. Це ж був невідомий у масці, так? Можливо, наркоман. Він хотів грошей, правильно?

Енді енергійно киває.

— Це не мало жодного відношення до записників, так?

— Ні-ні, жодного. Думаєш, мені хочеться, щоб моє ім’я там крутилося?

— Це навряд чи. Але, якщо ти спробуєш щось придумати, якщо там буде згадано моє ім’я, мені доведеться повернутися.

— Я не стану нікому про тебе говорити, Моррі, не стану! — Далі слідує заява така ж дитяча, як та випнута слинява губа: Слово честі!

— Розповідай усе.

Енді розповідає. Перший візит Сауберса з фотокопіями із записників і «Посилками з Олімпу» для порівняння. Впізнання хлопця, який називав себе Джеймсом Гокінсом, за бібліотечним стикером на корінці «Посилок». Другий візит хлопчика, коли Енді натиснув на нього. Голосова пошта про шкільну поїздку до будинку відпочинку «Рівер-бенд» й обіцянка прийти за два дні в понеділок.

— О котрій?

— Він… Він не сказав. Після школи, напевно. Він навчається в Нортфілдській. Моррі, у мене досі кров іде.

— Так, — неуважно вимовляє Морріс. — Напевно, іде. — Його мозок скажено працює. Хлопчик заявляє, що в нього всі записники. Можливо, він і бреше, але, мабуть, це так і є. Їх кількість, яку він назвав Енді, усе схоже на правду. І він їх читав. Це запалює іскру ревнощів у голові Морріса Белламі й розпалює полум’я, яке швидко доходить до серця. Хлопчисько Сауберс читав те, що призначалося Моррісу, і лише Моррісу. Це страшна несправедливість, і її треба виправити.

Він нахиляється до Енді й каже:

— Ти гей? Ну гей же, чи не так?

Повіки Енді тремтять.

— Я… Яка різниця? Моррі, мені необхідно швидку!

— У тебе є партнер?

Його давній приятель поранений, але не дурний. Енді розуміє, що віщує це питання.

— Так!

«Ні», — думає Морріс і змахує сокиркою: чвак.

Енді кричить і починає звиватися на залитому кров’ю килимі. Морріс замахується, і Енді кричить знову. «На щастя, стіни кімнати заставлені книгами, — думає Морріс. — З книг виходить хороша звукоізоляція».

— Дідько, не смикайся! — каже він, але Енді продовжує смикатися. Усього знадобилося чотири удари. Останній припав на перенісся й розсік обидва ока, як виноградини, після чого смикання нарешті припинилося. Морріс висмикує сокирку з приглушеним скрипом сталі по кістці й кидає її на килим поруч з Енді.