Що впало, те пропало - страница 93

Але найголовніше — він не повинен боятися.

Він скаже Халлідею: «Півхлібини краще, ніж зовсім нічого, але у світі потреби такі, що навіть шмат краще, ніж зовсім нічого. Я пропоную вам три дюжини шматків. Подумайте про це».

Він скаже Халлідею: «Я не буду нічиїм перепихоном до дня народження, і про це вам теж варто подумати».

Він скаже Халлідею: «Якщо гадаєте, що я блефую, нумо, перевірте мене. Але, якщо ви це зробите, ми обидва залишимося ні з чим».

Він думає: «Якщо я впораюся з хвилюванням, я ще можу зіскочити. А я впораюся. Обов’язково. У мене немає вибору».

Морріс Белламі паркується на краденій «Субару» за два квартали від Елітного гнидника й повертається пішки. Він затримується в дверях магазину секонд-хенду, перевірити, чи не видно поблизу МакФарланда, потім поспішає до злиденної будівлі й підіймається сходами на дев’ятий поверх. Обидва ліфти сьогодні не працюють, але тут це звичайна справа. Покидавши деякий одяг в одну із сумок «Тафф-Тот», він залишає цю паскудну кімнатку востаннє. Увесь шлях, поки він спускається на перший поверх, спина в нього горить вогнем, а шия взагалі не рухається, ніби перетворилася на прасувальну дошку. У руках він несе сумки, і кожна важить немов добру сотню фунтів[111]. Його все так само пригнічує очікування почути голос МакФарланда. Йому здається, що перевіряльник ось-ось покличе його, вийде з тіні й запитає, чому він не на роботі, куди зібрався й що це в нього в сумках. А потім скаже йому, що він повертається за ґрати: «Ви пропускаєте хід. Ви не отримуєте 200 доларів»[112]. Морріс розслабляється тільки тоді, коли Елітний гнидник остаточно зникає з поля зору.

Том проводить свою невелику компанію агентів із нерухомості по порожньому будинку Ай-Бі-Ем, описуючи його різні особливості й пропонуючи робити фотографії. Вони всі збуджені можливостями, які відкриваються перед ними. Наприкінці робочого дня відновлені хірургічним шляхом ноги та стегна болітимуть так, ніби їх шматують усі чорти з пекла, але поки терпіння ще залишається. Покинутий офісний і виробничий комплекс може стати однією з його найбільших угод. Життя нарешті повертається до нього обличчям.

Джером несподівано з’являється в офісі Ходжеса, чим викликає в Холлі подив і захоплення. Вона верещить від радості, коли бачить його, і потім від відчуття тривоги, коли він обхоплює її за талію і крутить кілька разів, як любить робити з молодшою ​​сестрою. Вони розмовляють годину або навіть більше, не можуть наговоритися після довгої розлуки, і вона розповідає йому, як розуміє справу Сауберса. Вона радіє, коли Джером серйозно сприймає її стурбованість через молескіновий записник, і радіє ще більше, коли дізнається, що він бачив «Мачо і ботан 2». Вони припиняють розмову про Піта Сауберса й довго обговорюють цей фільм, порівнюючи його з іншою фільмографією Джона Гілла. Після цього розмова переходить на різні комп’ютерні програми.

Ендрю Халлідей — єдиний, хто нічим не зайнятий. Перші видання більше не хвилюють його, як і молоді офіціанти в тісних чорних брюках. Масло і вода тепер для нього все одно, що вітер і повітря. Він спить безпробудним сном у калюжі застиглої крові, приваблюючи мух.

19

Одинадцята година. У місті вісімдесят градусів[113], і радіо повідомляє, що ртутний стовпчик підніметься до дев’яноста, перш ніж спека почне спадати. Ось воно, глобальне потепління, кажуть одне одному люди.

Морріс двічі проїжджає повз Залу відпочинку на Березовій вулиці і з задоволенням (хоч і не надто здивувавшись) зазначає, що він, як завжди, позбавлений будь-яких ознак життя, звичайна порожня цегляна коробка, яка смажиться на сонці. Ні поліції, ні машин охорони, навіть ворона полетіла туди, де прохолодніше. Він об’їжджає квартал і бачить, що перед його старим будинком стоїть маленький охайний «Форд Фокус». Містер або місіс Сауберс сьогодні рано з роботи. Дідько, а може, й обидва. Але Морріса це не стосується. Він їде назад до Залу, цього разу повертає, об’їжджає його і ставить машину на місці, яке вже починає називати своїм.

Він упевнений, що за ним ніхто не спостерігає, але все одно краще поквапитися. Він підносить сумки до зламаного вікна й кидає їх у підвал на підлогу. Вони падають із глухим лясканням, піднявши дві хмарки пилу. Він швидко озирається і, лежачи на животі, ногами вперед протискується у вікно.

Його накриває хвилею запаморочення, коли він робить перший ковток холодного спертого повітря. Він злегка погойдується й розставляє руки для рівноваги. «Це все через спеку, — думає він. — Ти був дуже зайнятий, щоб це помітити, але ти весь змокнув від поту. До того ж ти не снідав».

Обидва твердження вірні, але головне пояснення простіше й очевидніше: він вже не такий молодий, і з того часу, як він займався фізичною працею у фарбувальні, минули роки. Треба дати собі віддихатися. Посидіти на печі або на якійсь коробці з написом «КУХОННЕ ПРИЛАДДЯ», он їх тут скільки. Морріс сидить на одній із коробок і чекає, коли перестане калатати серце й пройде запаморочення. Потім розстібає сумку, дістає маленький автоматичний пістолет Енді, засовує його за пояс на спині й накриває зверху сорочкою. Він бере сто доларів з Ендіних грошей на непередбачені витрати, решту залишає на потім. Він повернеться сюди ввечері, може, навіть проведе тут ніч. Це в деякому сенсі залежить від пацана, який украв його записники, і від тих заходів, які Моррісу доведеться вжити, аби їх повернути.

«Щоб ти знав, членосмоче, я ладен на все, — думає він. — Геть на все».

Але зараз час іти. Коли був молодим, він би на раз підтягнувся й виліз крізь вікно, але не зараз. Морріс підтягує один з ящиків із кухонним приладдям — напрочуд важкий, напевно, усередині якісь старі поламані залізяки — і використовує його як сходинку. За п’ять хвилин він уже їде до «Рідкісних видань Ендрю Халлідея», де він поставить машину свого давнього приятеля на парковку свого давнього приятеля, після чого проведе залишки дня, насолоджуючись кондиційонованим повітрям, очікуючи на прибуття юного злодія.