zvijani-vitrom-1 - страница 12
- Ні, тат, я ж не така плетуха, як Сьюлін,- заперечила вона, відступаючи на крок, щоб оцінити, чи все гаразд у його зовнішньому вигляді.
Джералд був коротун - ледве більш, ніж п’ять футів на зріст,- але він мав таку кремезну статуру й круту шию, що коли сидів, то скидався на доброго здорованя. Масивний його торс спирався на короткі міцні ноги, щоразу в добір-
пому взутті й широко розставлені, як у задерикуватого хлопчиська. Невисокі чоловіки, силкуючись не показати с ного зросту, здебільшого виглядають дещо кумедно, але міння-забіяку, хоч би він і приземок, завше поважають на оборі - оце ж саме так було й з Джералдом. Нікому, паніть найбільшому відчайдухові, не спало б на думку с ка зати про Джералда, що він кумедний недоросток.
Йому вже було шістдесят років, і його цупкі кучері посріблила сивина, але на жвавому обличчі ще не проступили зморшки, і гострі голубі його очиці, як і колись, були молоді й світились юнацькою безтурботністю людини, для якої нема абстрактнішої проблеми, ніж та, скільки карт докупити при грі у покер. Обличчя Джералда - кругловиде, рум’яне, кирпате, з широким ротом і войовничістю в погляді - було таке щиро ірландське, яке можна побачити тільки на просторах його давно покинутої батьківщини.
Під холеричною зовнішністю Джералда ОТари крилося пайчуліше з сердець. Йому несила була чути вереск раба під різкою, хоч той, можливо, й заслужив на покару, або жалібне нявкання кошеняти, а чи дитячий плач, але найдужче він боявся, щоб хтось, крий Боже, не виявив цю його слабину. І невтямки було Джералдові, що вже за п’ять хвилин знайомства з ним кожному ставало ясно, же у нього добре серце: якби він це знав, його самолюбство було б смертельно вражене, бо ж він гадав, що досить йому гримнути на весь голос, як усі покірливо кидаються виконувати його волю. Він і не здогадувався, що на плантації скорялись тільки одному голосові - тихому голосові його дружини Еллен. Це для нього повік мусило залишитись таємницею, оскільки всі - від Еллен до найту- пішого раба на полі - брали співучасть у мовчазній добровільній змові, яка мала переконати господаря в тому, що його слово - закон.
Що ж до Скарлет, то вона ще менш, ніж інші, зважала на гарячкові спалахи батькового гніву. Вона була старшою з дітей, і тепер, коли Джералд усвідомив, що після тих трьох малюків, жі лежали рядком на родинному цвинтарі, йому вже не мати сина, у нього поступово виробилася звичка ставитись до Скарлет наче до рівні, і це якраз дуже тішило її. Вдачею вона більше схожа була на батька, ніж її молодші сестри - мрійлива й тендітна Керрін, хрещена як Керолайн Айрін, і Сьюлін, у хрещенні Сьюзен Елінор, що страх ж носилася зі своїми витонченими благородними манерами.
Ба навіть більше - Скарлет із батьком єднала ще й обопільна неписана угода приховувати від інших грішки одне одного. Коли Джералд ловив її на тому, що вона перелазить через тин замість іти півмилі до хвіртки або сидить допізна на веранді з якимось залицяльником, він особисто гостро вичитував їй, але самого цього факту не доводив до відома ні Еллен, ні Мамки. У свою чергу, і Скарлет, застукавши батька, як він перемахує верхи через огорожу, попри врочисту обіцянку дружині, або дізнавшись точну суму його програшу в покері, що, зрештою, і неважко було, бо плітки напрочуд швидко розходилися по всій окрузі, теж утримувалась від згадки про це за вечерею - на відміну від Сьюлін, яка, вдаючи святу невинність, виказувала всі батькові секрети. Скарлет і батько переконано запевняли одне одного, що такі дрібниці тільки нервували б Еллен і що вони нізащо в світі не дозволять собі завдавати їй таких прикрощів.
Скарлет у густому присмерку придивлялася до батькового обличчя і тепер мимоволі почувалася якось певніше. Її приваблювали його грубувата простота, приземленість, заповзятість. Менше за будь-кого схильна до розмірковувань, вона не усвідомлювала, що саме ці риси якоюсь мірою передались і їй, отож хоч як силкувалися шістнадцять років поспіль Еллен та Мамка переінакшити її вдачу, їхні зусилля виявились мартами.
- Вигляд у тебе тепер цілком пристойний,- промовила Скарлет,- і якщо ти сам не прохопишся, ніхто й не подумає, що ти знов чогось наброїв. Але мені здається, після того як торік ти зламав ногу, стрибаючи через цю саму огорожу…
- Холера, то це власна моя дочка буде вказувати, де мені можна стрибати, а де ні? - загримів він, ще раз ущипнувши її за щоку.- Це мої в’язи, і я що хочу з ними, те й роблю. А от що ви тут, панночко, поробляєте, розгулюючи без шалі на плечах? “
Бачачи, що він вдається до звичайних своїх штучок, аби ухилитись від неприємної розмови, вона підхопила його під руку й сказала:
- Я тебе дожидалась. Я не думала, що ти так пізно повернешся. Мене цікавить, чи купив ти Ділсі.
■- Та купив, купив, але все до останнього гроша в кишені віддав. І Ділсі купив, і це її дівчисько, Пріссі. Джон Вілкс ладен був віддати їх майже задарма, але я не міг допустити, щоб хтось колись сказав, ніби Джералд О’Гара скористався дружбою для наживи. Я примусив його взяти три тисячі за обох.
- Мати божа, тат,- цілих три тисячі! І тобі зовсім не треба було купувати Пріссі.
- То це настав такий час, щоб мої власні дочки осуджували мене? - вдарився Джералд у високу риторику.- Пріссі - миле дівча, отож…
- Я знаю їй ціну. Це хитре й тупе створіння,- спокійно заперечила йому Скарлет, анітрохи не переймаючись його обуренням.- І купив ти її лише тому, що тебе попросила Ділсі.
Джералд раптом знітився і розгубився, як бувало щоразу, коли його ловили на доброму вчинку, а Скарлет засміялася йому просто в очі, що його так легко розгадати.
