zvijani-vitrom-1 - страница 177
- Коли йдеться про чесну роботу, часи ніколи не змінюються,- заявила гострозора стара леді, не піддаючись на вмовляння.- Мені соромно таке від вас чути, Скарлет,- послухала б ваша мама, коли ви оце кажете, що чесна робота перетворює порядних людей на білу голоту! “Коли Адам орав, а пряла Єва…” 15
Аби перевести розмову на безпечнішу тему, Скарлет швиденько запитала:
- А що з Тарлтонами й Калвертами? Чи їх не спалили? Чи встигли вони втекти до Мейкона?
- До Тарлтонів янкі не дійшли, Тарлтони осторонь головної дороги, як і ми* Але у Калвертів були - забрали всю їхню худобу й птицю, і негрів теж заманили з собою…- почала Селлі.
Бабця урвала її:
- Х-ха! Наобіцяли чорнючкам шовкових суконь та золотих сережок - ось що вони зробили. Кетлін Калверт казала, що коли янкі від’їздили, то в декого сиділи за сідлом ці дурні негритянки. Чим-чим, а кольоровими немовлятами вони їх обдарують, хоч я не сказала б, що кров янкі так дуже поліпшить їхню породу.
- Ой мамусю!
- Не роби такої цнотливої міни, Джейн. Ми всі тут, здається, жінки заміжні. І Бог свідок, немовлята-мулатики нам не дивина.
- А чому не спалили Калвертів дім?
- Тому, що друга місіс Калверт і їхній управитель, Гілтон, мають північанський акцент*- відповіла Стара Г ос- подиня, яка називала колишню гувернантку незмінно “другою місіс Калверт”, хоч перша Калвертова дружина померла ще двадцять років тому.
- “Ми всі рішучі прихильники Федерації”,- гугняво перекривила стара леді янківську манеру вимовляти слова.- Кетлін розповідала, що вони обоє присягалися й запевняли, ніби в роду Калвертів усі щирі янкі! І це тоді, коли містер Калверт загинув у дикій пущі! А Рейфорд воював під Геттісбергом, ї Кейд у Вірджинії! Кетлін це страшенно вразило, як на неї, то краще б уже дім спалили, ніж таке чути. Кейд, казала вона, ошаліє зі злості, коли повернеться і про все дізнається. Оце так воно буває, як хтось бере собі жінку з-поміж янкі - бо ні гордощів у них, ні порядності, тільки за власну шкуру дбають… Але яким дивом, Скарлет, вашої садиби не спалили?
Скарлет помовчала з хвильку, перш ніж відповісти. Вона знала, що наступне запитання буде: “А як ся мають усі ваші? Як ваша матінка?” І розуміла, що не навижитьсн розповісти їм про смерть Еллен. Адже як тільки вона скаже про це або навіть лише подумає на очах у цих співчутливих жінок, то не стримає сліз і плакатиме доти, доки їй не зробиться погано. А вона не може собі попускати. Відколи Скарлет повернулася додому, вона ні разу не давала волі сльозам, бо розуміла, що тоді вся її старанно плекана мужність де б і ділася. Але, розгублено дивлячись на приязні обличчя сусідок, вона розуміла й те, що Фонтейни повік їй не вибачать, коли від них приховати смерть Еллен. І передусім бабця, яка більшість мешканців округи збувала зневажливим помахом кощавої своєї руки, а от до Еллен була незвичайно прихильна.
- То кажіть же,- мовила стара, втупивши у Скарлет проникливий погляд.- Чи ви, панночко, не знаєте, як це вийшло?
- Та, бачите, я вернулася додому тільки на другий день після битви,- поспішила відповісти Скарлет.- Янкі тоді вже забралися. Тато… тато сказав мені, що умовив янкі не спалювати дім, бо Сьюлін і Керрін лежали хворі на тиф, і їх не можна було рушати з місця.
- Уперше в житті чую, що янкі повелися, як порядні люди,- зауважила бабця наче з відтінком жалю, що їй кажуть добре слово при цих зайд.- А як тепер почувають себе дівчата?
- О, їм краще, набагато краще, вони майже видужали, тільки дуже ослабли,- відказала Скарлет. І відчуваючи, що з уст старої ось-ось зірветься те страшне запитання, сквапливо перевела розмову на інше.- Я… я хотіла запитати, чи не могли б ви позичити нам трохи харчів? Янкі обчистили нас, як сарана, геть дочиста. Але якщо у вас самих з харчами сутужно, ви так і скажіть, і…
- Пришлете Порка з візком і дістанете половину всього, що ми маємо: рису, борошна, шинки, кількох курей,- сказала Стара Господиня, якось так пильно глянувши на Скарлет.
- О ні, це забагато! Я, власне…
- І не кажіть! Я не хочу навіть слухати. Які ж ми були б сусіди?
- Ви такі добрі, що я не можу… Але мені вже пора. Вдома будуть непокоїтись, де я так забарилася.
Бабця рвучко підвелась і взяла Скарлет під руку.
- Ви обидві посидьте тут,- звеліла вона своїм, підштовхуючи Скарлет до тильного ганку.- Мені треба наодинці перекинутися словечком з цією дитиною. Проведіть мене вниз, Скарлет.
Молода Господиня й Селлі попрощалися зі Скарлет і пообіцяли невдовзі завітати до Тари. їм страшенно кортіло довідатись, про що бабця балакатиме з їхньою гостею, але коли вже стара вирішила, щоб вони цього не знали, то на це нема ради.
- Старі жінки такі, що з ними нелегко,- прошепотіла Молода Господиня до Селлі, знов беручись за своє шитво.
Скарлет стояла, тримаючи коня за гнуздечку, тупий біль краяв їй серце.
- Ну? - сказала бабця, прошиваючи її поглядом.- То що там у вас сталося? З чим це ви криєтесь?
Скарлет подивилась у ці проникливі старечі очі й відчула, що зможе сказати правду й не розплакатись. Нікому не вільно було розпускати сльози у присутності бабці Фонтейн без її виразної на те згоди.
- Мама померла,- просто сказала вона.
Рука, якою стара спиралася на плече Скарлет, стислася міцніше, а зморщені повіки над жовтими очима стріпнулися.
- Її янкі вбили?
- Вона померла від тифу. Померла… за день до мого приїзду.
- Не думайте про це,- рішуче наказала бабця, і Скарлет помітила, як вона хлипко проковтнула слину.- А тато як?
- Тато… тато наче не при собі.
- Що ви цим хочете сказати? Кажіть ясніше. Він хворий?
- Нещастя його прибило… Він такий дивний… він не…
