zvijani-vitrom-1 - страница 40

Навіть з Душкою Вілкс, з якою, що було давно усталено, він мав одружитися, найближчої осені перебравши на себе спадок, Чарлз був якийсь онесмілений і мовчазний. Часом у нього виникала не дуже приємна думка, що кокетство й владне поводження’ Душки з ним не роблять йому честі, бо вона настільки жадлива була до хлопців, що точнісінько так само повелася б і з будь-ким іншим, якби мала до того привід. Перспектива одруження з нею не вельми захоплювала Чарлза: Душка зовсім не викликала в ньому тих гарячих романтичних поривань, що їх, як свідчать його улюблені книжки, мав би переживати закоханий. Адже він жив з надією, що рано чи пізно в нього закохається якась життєрадісна й загониста красуня.

І ось перед ним стоїть Скарлет ОТара й запевняє, що він прийшов розбити їй серце!

Він силкувався щось сказати, але нічого не міг придумати і тільки мовчки дякував їй за те, що вона без угаву торохкоче, позбавляючи його потреби й собі брати участь у розмові. Це все більше було схоже на казку, ніж на дійсність.

- А тепер щоб чекали мене на цьому самому місці, поки я вернуся - я хочу на пікніку бачити вас поруч. І не надумайте упадати за іншими дівчатами: я страшно ревнива! - вже й зовсім неймовірні слова злетіли з її червоних уст із ямочками на щоках, коли вона скромно опустила зелені очі, прикривши їх чорними віями.

- Ні, не буду,- ледь спромігся він видушити з себе, навіть не уявляючи, що в цю хвилину нагадує їй теля, якого ведуть на заріз.

Легенько вдаривши його по руці згорнутим віялом, вона обернулася рушати вгору, і раптом погляд її знов упав на того, хто називався Рет Батлер. Він стояв сам-один за кілька кроків від Чарлза і явно чув усю розмову, бо посміхнувся до неї глузливо й знову зміряв усю з ніг до голови - і то так безсоромно, як ще ніхто не насмілювався.

“А хай тебе чорти візьмуть! - подумки лайнулася Скарлет, вдавшись до улюбленої батькової клятьби.- Дивиться таким поглядом… ніби роздягає догола”. Стріпнувши головою, вона рушила сходами нагору.

У спальні, де дівчата поскладали свої шалі, вона побачила Кетлін Калверт, яка чепурилася перед дзеркалом і покусувала губи, аби виглядали червонішими. До поясу в неї були пришпилені троянди - у тон до рожевих щічок, а її волошкові очі збуджено поблискували.

- Кетлін,- озвалася Скарлет, пробуючи трошки вище підтягти корсет,- хто цей бридкий тип унизу, Батлер?

- А ти хіба не знаєш? - гарячково прошепотіла та, косячи оком на сусідню кімнату, де Ділсі й нянька Вілксо- вих дівчат обмінювалися плітками.- Уявляю собі, як містерові Вілксу, мабуть, прикро приймати його в себе, але він саме завітав до містера Кеннеді у Джонсборо - щось там у справі бавовни - і, звичайно ж, містер Кеннеді мусив узяти його з собою. Не міг же він сам поїхати сюди, а гостя покинути самого.

- А що з цим Батлером таке?

- Люба моя, його ж ніде не приймають!

- Справді?

- Авжеж.

Скарлет ще зроду не була під одним дахом з людиною, яку “не приймають”, тож тепер помовчала хвильку, обмірковуючи цю незвичайну новину.

- А що він такого накоїв?

- Ой Скарлет, у нього просто жахлива репутація. Його звуть Рет Батлер, він родом з Чарлстона, рідня його належить до найкращих родин у місті, але вони не хочуть про нього й чути. Торік улітку Керо Рет розповідала мені про нього. Він їй зовсім не родич, але вона знає все про нього, та й усі там знають. Його вигнали із Вест-Пойнту! 8 Уявляєш? І за такі погані речі, що їх Каро не хоче навіть знати. Тоді ще була історія з дівчиною, з якою він відмовився одружитись.

- То розкажи ж!

- Дорогенька, хіба ти не чула? Каро все мені розповіла минулого літа - її мама вмерла б, якби довідалася, що Каро це знає. Так от, цей Батлер якось повіз одну чарлс- тонську панночку на прогулянку кабріолетом. Я так і не дізналася, кого саме, але здогадуюся. Вона, видно, не дуже добре вихована, бо інакше не поїхала б з ним без компаньйонки, та ще й проти ночі. Ну й розумієш, люба, вони пропадали десь мало не до самого ранку, а потім вернулися додому пішки й сказали, що кінь наполохався й розбив кабріолет, а вони не змогли знайти дороги з лісу. І що ж далі, як ти гадаєш?..

- Я нічого не гадаю, ти кажи сама,- підганяла її Скарлет, сподіваючись почути найгірше.

- Наступного дня він відмовився одружитися з нею!

- А-а,- розчаровано мовила Скарлет.

- Він сказав, що нічого… ну, нічого не мав з нею і не бачить причини з нею одружуватись. І звичайно ж, брат дівчини викликав його на дуель, а Батлер заявив, що воліє кулю в лоб, ніж брати дурепу за жінку. Отож вони билися на дуелі, і Батлер поранив її брата, і той помер, і тоді Батлерові довелося покинути Чарлстон, і ось тепер ніхто його не приймає! - врочисто закінчила Кетлін,- дуже вчасно, як виявилось, бо до кімнати саме увійшла Ділсі приглянутись, в якому стані туалет її підопічної.

- А у неї була дитина? - прошепотіла Скарлет на вухо подружці. Та енергійно шарпнула головою, що ні.

- Але добре ім’я вона однаково втратила,- додала Кетлін так само пошепки.

“А якби мене скомпрометував Біллі, я б ще й рада була,- раптом промайнула у Скарлет думка.- Він занадто добре вихований, щоб опісля не одружився”. Але все-таки якось мимоволі у неї з’явилось почуття поваги до цього Рета Батлера, що він відмовився одружитися з дурепою.

* -

Скарлет сиділа на високому пуфику з рожевого дерева в тіні величезного дуба за будинком, а з-під хвилі фестонів та оборок її сукні рівно на два дюйми - скільки дозволяла пристойність - видніли крайчики зелених сап’янових черевичків. У руці в неї була тарілка, та вона ледве чи хоч кусник взяла до рота, сидячи в колі сімох кавалерів. Пікнік був саме в розпалі, тепле повітря сповнювали сміхи й розмови, подзенькування срібла та порцеляни, густі запахи смаженини й запашної підливи. Час від часу, коли знімався легенький вітрець, до гостей доносились повіви диму від ровів, де готувалася печеня, і це щоразу викликало жартівливий переполох серед дам та жваве помахування пальмових віял.