Чорний Простір - страница 20
На екрані «Мавки» з’явився Харитон Вовк:
― Вітаю. З чим повернулися?
― Траса готова, ― відповів Данило. ― Давайте канал, скину вашим навігаторам. Маяки є, але їх доведеться знищити, як будемо повертатися. В них підпис республіканської пошукової служби.
― Що ж ти не взяв у нас анонімних, хлопе? ― нахмурився Харитон.
― Я хотів, але вони не підходили до системи «Мавки», треба було перелаштовувати, а це багато часу…
― Гаразд, ― кивнув запорог. ― Знищимо. Трасу запишемо, й то хліб.
В розмову увійшла Килина:
― Та то фігня. Головне – ти взнав, де жінки?
― Так, ― відповів Данило. ― В Синопі-1, в маєтку Ахмет-паші. Їх тримають у нього в гаремі і готують до продажу… ― Данилові коштувало немалих зусиль сказати це спокійно. ― Ми змогли підкинути їм ваших роботів. Скільки треба буде часу на злам?
― Цим Фатьма займатиметься. Агов, Убийбатько, скільки часу тобі та твоїм друзякам на те треба?
― Подивимося, що там в них за штінт, ― відгукнулася Фатьма, не даючи ніякої конкретики. Втім, а яка могла бути конкретика там, де ти ще нічого не знаєш?
Зворотній шлях Данило пройшов взагалі на автопілоті, думав лише про те, скільки ж усяких випадковостей може їм завадити. Починаючи з того, що Ферхад щось запідозрить, і до найстрашнішого – що жінок там вже не буде.
23.
В простір Синопу-1 вийшли усі, але тільки «Мавка» та «Кровожерна Синиця» пішли на ходових до посадки. Інші зависли у верхньому гіпері, у небезпечній близькості до планети-гіганта. В таких місцях, де гравіполя божевільно вирували, це було ризиковано. Будь-кому, хто намагався залишатися у верхньому гіпері біля планети-гіганта, оточеної великою кількістю супутників, доводилося постійно балансувати на гравітаційних хвилях, щоб не вискочити або в звичайний космос, або в глибокий гіпер. В Республіці це навіть стало своєрідним спортом – гравісерфінгом. Але зараз була не боротьба за медалі, а серйозна і небезпечна справа. Данило лише на те і сподівався, що запороги – люди досвідчені і добре знають свою справу.
Сигнал «троянам» надіслали, коли «Мавка» і «Кровожерна Синиця», набита вщерть запорогами, сіли в порту. Митницю пройшли за хабар. Чиновник було поцікавився, нащо стільки народу, але йому тицьнули цілу купу документів, виданих на Кафі та інших планетах Конгресу Фронтиру, і сказали, що приїхали на відкриття великого розпродажу на Бедестані, а що так зарані, так щоб погуляти в Синопському порту. Митника це пояснення і хабар задовольнили цілком.
Ніхто в маєтку Ахмет-паші не помітив, як у холодильнику в кухні Ферхада-аги заворушилося сало. Як із нього, немов маленькі черв’ячки, полізли нанороботи-«трояни». Як вони швидко знайшли мережеві кабелі й вгризлися в них.
Фатьма повідомила, що зв’язок із домашньою мережею Ахметового маєтку встановлено і хакери починають проникнення.
«Мавка» і «Кровожерна Синиця» сіли в порту, подалі від куполу, там, де було менше всього кораблів. Із них вивалилися тридцять «десантників» з Вовком та Килиною на чолі. Килина вдягла звичайний робочий комбінезон і балаклаву-паранджу, ховаючи під нею свою голену голову з татуюваннями. Харитон сховав свої примітні чуб та кібер-око під арафаткою.
На «діло» пішли всі, крім Олекси – його залишили стерегти кораблі. Хотіли залишити і Пріську, але та вперлася: «Давно усамам дупу припалити хотіла, нах!»
Розійшлися, щоб не викликати ні в кого підозри. Пішли в портовий район, і, вдаючи, що безцільно вештаються вулицями, тихцем пробиралися ближче до Ахметового маєтку. Чекали даних від Фатьми.
Нарешті на візорі Данила з’явився план маєтку, і дуже докладний. Це значило, що, принаймні, доступ до внутрішньої мережі вже є. А значить, якщо ахметова служба безпеки не виявить втручання, то дуже скоро будуть і коди доступу.
Вовк і Килина прислали на термінали всіх «штурмовиків» наказ: «йдемо до службових шлюзів. На плані – А, Б, В. Заходити за сигналом!»
Через десять хвилин біля кожного з названих входів вже була група з десяти людей, хто в шоломах з насунутими на очі візорами, хто в арафатках, жінки – в балаклавах. Однією командував Харитон, другою – Килина, третьою – Данило. В Даниловій групі не було запорогів, тільки люди з команди Петра, сам Петро, Пріська і тьотя Роза.
У візорі з’явилося повідомлення від Фатьми: «коди отримано. Передаю ключі доступу. Часу – сорок хвилин максимум, їх штінт виявив втручання. Ми його блокуємо, але навряд чи це надовго. Так що ворушіться, іфритові діти!»
На комм-термінал Данила пішла інформація. Він кивнув Прісьці, і та підскочила до шлюзу, взялася колупати уніключом панель доступу. Треба було її зламати, щоб пішла пряма передача даних. Пріська бурмотіла собі під носа, але працювала швидко і спритно:
― Шо таке, ми не хочемо відкриваться, нах? А от я ща тебе… о, кул, добре! Кепе, готово!
Через п’ять секунд двері розчинилися, і одразу стало ясно, чому цей вхід ніким не охоронявся і взагалі людей довкола не було.
З відчинених дверей страшенно засмерділо.
― Тьху, та це ж сміттєвий шлюз, ― покрутив носом Петро. ― Яка гидота.
― Нічо, зате нах нікого нема, ― Пріська видлубала з кишені шматок термовати і запхала собі в носа два клаптика. Задоволенно хмикнула і пірнула у смердючу діру. За ній пішов Петро, потім тьотя Роза, яка невдоволено буркнула:
― Запороги, таки думаю, навмисне прикололися… інші, мабуть, через нормальні двері йдуть…
― Ага, як же ж, через нормальні, ― пхикнула в її навушнику Фатьма. ― В такі місця проходити треба дуже, дуже тихо. Так що гаразд заздрити. І тримайте план, як до гарему йти. І дивіться, тихцем, щоб вас не попалив ніхто! Менше галасу – більше зиску.
