Дивовижні пригоди всередині тіла. Велика подорож від голови до п'ят - страница 43

З точки зору функції пряма кишка нагадує залу очікування: у ній збираються фекалії доти, поки не настає час їх вивести назовні. Більшість із нас сприймає випорожнення кишківника як вроджене право; ранкові або вечірні, регулярні або нерегулярні, рідкі або тверді – ми звикаємо до випорожнень і починаємо непокоїтись, коли їхній характер змінюється. У більшості випадків це виправдано: лікарів цікавлять зміни в роботі кишківника, тому що вони можуть вказувати на серйозніші проблеми зі здоров’ям. Діарея може бути ознакою хвороб щитоподібної залози, запор іноді попереджає про злоякісні процеси, а масні, плавучі фекалії сигналізують про перевантаження підшлункової залози.

Багато інформації про стан здоров’я людини можна дізнатись не лише з того, як часто вона спорожняє кишечник, а й під час перевіряння власне прямої кишки. Для чоловіків це основний спосіб перевіряння простати, яку можна відчути на дотик пальцем (у рукавиці) крізь тонку передню стінку. У жінок шийка матки розташована приблизно в цьому ж місці, і тому в деяких випадках, особливо якщо жінка не мала статевих стосунків, ректальний огляд доречніший за вагінальний. Якщо в людини через анальний отвір виходить кров, необхідно перевірити кишечник, щоб визначити причину: геморой, тріщини в шкірі або пухлина – за допомогою цього методу я кілька разів виявляв рак прямої кишки (у медичній школі існує афоризм: «Якщо не засунеш туди палець, потрапиш пальцем у небо»).

Незважаючи на жарти коміків про те, що для перевіряння товстої кишки потрібно зняти штани і нагнутися вперед, найкраще перевіряти її в положенні лежачи на кушетці, притиснувши коліна до грудей. Мене завжди дивує те, скільки людей вибачаються або ніяково жартують, лягаючи в це положення: «Сподіваюсь, ви перед цим не снідали», «Мені дуже шкода, що вам доводиться це робити», – ніби кишківник настільки бридкий, що в мене як лікаря це може викликати відразу. Таке уявлення можна зрозуміти: нас ізмалку привчають до того, що фекалій не можна торкатись і що пряма кишка і анальний отвір брудні й огидні.

Для більшості лікарів огида від гнійних ран, ректального пролапсу і гангрен не має значення: їх потрібно оглянути, тому естетичний бік питання неважливий. Утім, хоча потворноість має незначне місце в кабінеті лікаря, краса в її словниковому значенні «те, що викликає захоплення» переважає. Складність і економність будови тіла, як здорового, так і хворого, часто є красивою. Якщо гармонія, прихована під шкірою, може бути красивою, то і медичні зображення, наприклад знімки УЗД, теж – згадайте ці зернисті контрастні фотографії, яким відводять почесне місце на каміні або на першій сторінці дитячого альбому. Рентгенівські знімки сповнені особливої невловимої краси незалежно від того, яка частина тіла на них зображена. Вони не лише нагадують нам про скелет і про нашу смертність, а й змушують подивитись на тіло по-новому. Вони бувають подібними на портрети, але іноді вони схожі на пейзажі з контурами, горизонтом і хмарами. Існують паралелі і в термінології: під час роботи у відділенні невідкладної допомоги я часто замовляв знімок «горизонту» колінного суглоба або «панораму щелепи». Той факт, що ці зображення мають медичне значення і допомагають під час діагностування і лікування, лише додає їм краси.

Скульптор Роден казав, що мистецтво не може бути потворним, якщо в ньому є правда; те саме можна сказати про медицину і про створені нею зображення. З медичної точки зору тіло рідко буває потворним, а його зображення своєю естетикою можуть нагадувати твори мистецтва, навіть якщо це зображення… прямої кишки.

Дуглас Дулетто був худорлявим чоловіком середнього віку в окулярах у роговій оправі і в білій накрохмаленій сорочці. Його волосся із сивиною було пригладженим і розділеним по центру. Він чинно сидів на каталці у відділенні невідкладної допомоги, ніби терпляче чекаючи на другу частину концерту камерної музики. На ньому була тонка лікарняна сорочка, а свої вельветові штани він охайно склав і поклав на каталку. Я зняв його папку зі стіни і подивився на аркуш. На ньому було написано: «Чужорідне тіло в прямій кишці».

– Мені страшенно незручно тут перебувати, – сказав він і раптом зашарівся, – але я не можу її дістати.

– «Її» – це що?

– Пляшку, – відповів він. – Я цілий вечір намагався її дістати.

– Яку пляшку?

Він зашарився ще більше, немов сенатор, який потрапив під приціли фотокамер у стриптиз-клубі.

– З-під кетчупу.

Я попросив його лягти на лівий бік і притиснути ноги до грудей – «Я залишив свою гідність за дверима» – і вставив палець у гумовій рукавичці в пряму кишку.

– Напружтесь, – сказав я, – стисніть м’язи так, наче ви намагаєтесь спорожнити кишківник.

Там, куди я ледве міг дотягнутись кінчиком пальця, я знайшов край предмета з товстого скла – настільки глибоко, що мій палець не діставав до його боків. Я вставив пластикову трубку – проктоскоп – і посвітив всередину. Біля пластикових країв інструменту я побачив здорові рожеві стінки прямої кишки з жовтими вкрапленнями фекалій. У центрі, на краю поля зору, виблискувало скло.

– Боюся, її буде важко дістати, – сказав я, – вона досить глибоко.

Він нахилився вперед і затулив обличчя руками; його плечі здригались. У санвузлі, куди виливали фекалії і сечу, я знайшов переносний туалет, а в хірургічному відділенні – бальзам, яким лікують тріщини в анальному отворі. Бальзам розслабляє сфінктер, завдяки чому тріщини загоюються, але я припустив, що він допоможе пляшці вийти з кишківника. Я змастив анальний отвір бальзамом і попросив містера Дулетто сісти на унітаз.