Дивовижні пригоди всередині тіла. Велика подорож від голови до п'ят - страница 44

Після того як він кілька разів натужився, я перевів його на кушетку, а потім знову спробував дістати пляшку. Цього разу мені здалося, що я вхопився за неї, але в останній момент вона вислизнула й опинилась ще далі в животі. Я пошепки вилаявся, але містер Дулетто мене почув.

– Що сталось? – занепокоєно запитав він.

– Нічого, – відповів я, – але нам доведеться зробити рентген.

У той час рентгенівські знімки робили на великих ацетатних плівках. Після того як містер Дулетто повернувся в кабінку, я відніс плівку в кабінет і вставив у негатоскоп. Зібралось чимало охочих подивитись на неї.

На передньому плані були кістки тазу, схожі на дві сторони долини; над ними нависали невиразні газоподібні хмарки кишківника – точнісінько як небо на картинах Тернера. По центру вимальовувався якийсь недоречний об’єкт – хмарочос посеред пасторальної сцени. Це були виразні, впізнавані контури брендової пляшки з-під кетчупу. Вона займала частину прямої кишки і сигмоподібної кишки, а її плечики і металева кришка, мов наконечник стріли, були націлені всередину.

– Мені шкода, – сказав я, повернувшись у кабінку, – але доведеться перевести вас у хірургічне відділення. Я нізащо не зможу дістати її самостійно.

Згідно із психологією естетики, цінність мистецтва полягає не лише в сприйнятті краси, а й у здатності викликати різноманітні емоції: сум’яття, здивування, огиду і навіть сором. Рентгенівський знімок, без сумніву, мав естетичну цінність – на ньому зернистим контурам кісток і кишківника протиставлялась вивірена елегантність скла і металу. У цьому контрасті між пляшкою з мас-маркету та органічною формою таза містера Дулетто було щось від поп-арту. «Цей рентгенівський знімок – витвір мистецтва», – подумав я; його можна виставляти в галереї або вночі проектувати на будівлю лікарні. На якусь мить я уявив його в Музеї сучасного мистецтва або в Тейт Модерн, схованим під склом і відгородженим мотузками.

Я продиктував листа хірургам, і носій прийшов відвезти містера Дулетто до них.

– Хірургічний? – запитав носій, і я показав йому кабінку.

Він вивів каталку в коридор, і містер Дулетто підняв руку, щоб помахати мені на прощання.

– Є рентгенівські знімки? – вигукнув носій.

– О так! – сказав я, повертаючись до негатоскопа, але він був порожній. Знімок вкрали: мабуть, хтось іще побачив у ньому безцінний твір мистецтва.

Таз

14. Геніталії: про зачаття

Я б хотів, щоб мій батько або моя мати, ба навіть обоє, адже це був їхній спільний обов’язок, розуміли, що вони роблять, коли зачинали мене.

Лоуренс Стерн, «Трістрам Шенді»

Роздуми про проблеми із зачаттям нерозривно пов’язані з глибинними уявленнями про те, що означає бути людиною. Чи почалось наше життя в той момент, коли клубок клітин, з яких ми тоді були утворені, вперше відштовхнувся від стінки утроби матері? У багатьох жінок запліднена яйцеклітина не заглиблюється в оболонку матки. Можливо, наше життя почалося раніше, коли найшвидший, найвитриваліший сперматозоїд батька з’єднався з яйцеклітиною матері? У деяких чоловіків сперматозоїди надто повільні або дезорієнтовані, щоб знайти яйцеклітину. Можливо, наші життя вирішувались трьома місяцями раніше, у генетичному танці під назвою мейоз, коли в яєчках батька утворився успішний сперматозоїд, з якого сформувались ми? У деяких чоловіків мейоз не відбувається належним чином – вони азоспермічні, тобто в їхній спермі немає сперматозоїдів. Можливо, наші «я» виникли двома тижнями раніше, коли яйцеклітина, з якої ми сформувались, дістала привілей пройти процес овуляції. Нерегулярний менструальний цикл, а також відсутність овуляції часто стають причиною безпліддя. У певному сенсі наші життя почались ще за кілька десятиліть до того, як наші батьки познайомились, – яйцеклітини в яєчниках матері утворились, коли вона була ще в утробі.

Також існують фізичні перешкоди для того, щоб яйцеклітина потрапила в матку: на відкритих кінцях фаллопієвих труб є маленькі виступи, які збирають яйцеклітини так само, як пальці збирають коштовне каміння. Коли утворився зародок, наші первинні клітинні «я» почали ділитись високо у фаллопієвих трубах: з однієї клітини утворилось дві, потім чотири, потім вісім і так далі. Наче в місті під час королівської процесії, клітини в стінках фаллопієвих труб підштовхнули це скупчення клітин до матки. На час прибуття туди запліднена яйцеклітинна перетворилась на групу з шістдесяти або навіть більше клітин.

Іноді яйцеклітина, перебуваючи ще в межах досяжності яєчника, запліднюється надто рано і переноситься в іншу частину живота. Це один із сюрпризів анатомії – у чоловіків немає подібного зв’язку між зовнішнім і внутрішнім світом, як у жінок, у результаті якого сперма потрапляє з піхви в черевну порожнину. Якщо запліднений ембріон прикріплюється глибоко в очеревині, він навіть може певний час там рости, але ця вагітність завершиться викиднем, тому що в очеревині немає достатньо крові для плоду. Якщо викидень відбувається внутрішньо, жінка, імовірно, навіть не знатиме про свою вагітність; з часом тканини ембріона замінюють крихкі білі солі кальцію. Іноді хірурги знаходять цих фетолітів, або «кам’яних дітей», у животі літніх жінок, через сорок або п’ятдесят років після запліднення.