Шлях Богомола. Імператор повені [Романи] - страница 115

— Де мій син, Парфанію? — спитала копія костоголового.

— Нерегулярні фрагменти подібні, — повторив слова Голомозого Анемподест. Він сів навпроти батька Аттика і сказав: — Він мертвий.

Обличчя старого посіріло, але зберегло гідність.

— Його вбили римляни?

— Ні. Його вбили ламії Нічної Викрадачки Немовлят.

— Навіщо?

— Він хотів припинити богиню.

Після важкого мовчання старий промовив:

— У давні часи Викрадачка забрала в мене трьох синів. Тепер убила останнього. Але ж моя родина не завинила Ламашту нічого. Мої предки були лише лікарями і робили свою справу.

— Її треба припинити.

— Ти здурів, філософе?

— Ні.

— Хто може закреслити безсмертя богині?

— Це я в тебе питаю: хто?

Очі старого раптом спалахнули.

— Інша безсмертна богиня! — сказав він і підвівся.

— Та, що повбивала змій Півночі, Півдня і Заходу?

— Почуй мене, Ідейська Мати! — повстав старий ескулап. — Я хочу помсти, і мертві діти мої волають про помсту! — Пальмірська подоба костоголового обернулася до статуї, якої Анемподест раніше не зауважив. Мармуровий бовванчик Кібели стояв у ніші, і штучне джерельце плюскотіло під ногами Матері Богів. Раптом отвір у стелі потемнішав. Хмара отінила небо Пальміри. Сталася громовиця, і блискавка впала у басейн. Хоча Анемподест вважав себе готовим до усіляких несподіванок, але тут він впав на підлогу й закрив голову руками. Блакитна на доторк енергія промкнулася до його єства і розклала дійсність на різні способи дріб’язковості. Сузір’я спалахнули під повіками прочанина, і вібруючі голоси загомоніли в його потилиці.

«Ти почула мене, Мати!» — донеслося до нього одночасно з плюскотом повені і голосом Голомозого: «Ти дуже вчасно допетрав, Витискуваче!» А ще він почув крики тисяч викрадених немовлят і рев Закреслюючих Істот, й сирітське рохкання Мідного Паця при розтрощеній садхузаґом Сцені…


29

Блискавка, що спопелила Повноважне Втілення Карни в Опорній Реальності, була у сотні разів потужніша від блискавки в ункторії. Її бачили втікачі-змїївчани з висоти Хирлицького водорозділу. Її спостерігали вартові підскарбія Сокольського на переправі і залишки сотні Приблуди, оточені водою на дузі Костянтинівського шляху. Її світловий вибух помітили навіть у Проскурові і в таборі полковника Кривоноса, і багатьом у той вечір здалося, що світ розколото навпіл і янгольські сурми скликають сонм праведників у долину Армагеддона. Велетенська блискавка потрапила у літописи та легенди, які розповідали свідки й діти свідків до часів Гайдамаччини, і був один, хто бачив її з відстані п’ятсот кроків. Ім’я та чин найближчого свідка перекази не зберегли, але цей невідомий божився і клявся життям рідних, що Велика блискавка була подібна до небесного дерева з пишним корінням, що огорнуло потоками блакитного вогню цілу Горбату гору. Він розповідав також, що блискавка повбивала з півсотні ведмедів, котрі рятувалися на Горбатій від повені, але цьому числу ніхто не повірив.


Станіслав,

2001—2002 pp.

Примітки до електронної версії

Перелік помилок набору, помічених та виправлених верстальником

С. 15. — Згідно з Дванадцятим правилом Карфагенського собору, чинного диякона можуть судити лише в присутності трьох [архієреєв] => архієреїв, — Феодор майже прокричав канонічну заувагу, щоби чули владичні писарчуки та референтарії у сусідній залі.

С. 61. Шматок волхвинного [грибу] => гриба звично ліг у заглибину під язиком, гіркота огорнула горло. 

С. 61. З гірських ущелин древнього Антавра вистрибують вологі протяги, добігають степами до морського [берегу] => берега й там згасають.

С. 63. Фарнак згадав Полемона — дужого ветерана нескінченних Мітридатових війн, сотника охоронців з голеною головою і руками, схожими на переплетене коріння [дубу] => дуба.

С. 85. Далеко не всі дійдуть до рятівного моря, попереджала богиня, лише найсильніші та [найвитріваліші] => найвитриваліші.

С. 85. Ніхто не знає, що сталось з ними, бо через вісім століть Великої зими і Довгої весни, коли люди знов повернулись у Дворогу долину, там не [знайшось] => знайшлось живих.

С. 86. За її словом жерці заборонили пошук нового знання та вбивали тих, хто намагався [примножувти] => примножувати мудрість через накреслення знаків.

С. 93. Перед тим як рушити далі, передбачливий Пекич відчепив від пояса маленьку мідну пляшечку [с] => з ясеневим соком, що мав здатність зачаровувати змій, натер собі ним руки і ноги.

С. 98. Навіть ті з них, котрих боги берегли від [хорів] => хоріб і травм, звертались до мага по амулети, приворотне зілля та волховські приманки.

С. 102. [Полірованний] => Полірований електрум сяяв ні сонці, не поступаючись щирому золоту.

С. 105. Крім того, я викупив вас із тією умовою, що ви під моїм началом служитимете богам і [воюватиме] => воюватимете з чорнокнижниками.

С. 131. Риску в першу чергу цікавили замовляння від [хорів] => хоріб, рецепти травників і заморські способи готування їжі.

С. 154. Усюди сліди крові та [решки] => рештки розкиданого сторожового багаття.

С. 172. Зі стрілами [межі] => межи ребер й розваленими черепами.

С. 173. Той обсяг Сили, який сім гірських джерел давали магу за місяць, можна було майже миттєво видобути зі свіжої крові, [взятій] => взятої з пробитих чересел п’ятнадцятирічного хлопця.

С. 207. Вожді степовиків [під’їзджали] => під’їжджали до процесії, спішувались й шанобливо вклякали перед втіленням Сонячної Риби.