Вовки Кальї. Темна вежа V - страница 170
Якусь мить вона ще не опускала рук, стояла, як імпресаріо щойно після виступу. А тоді вони блискавично опустилися, схрестившись, і вихопили ще дві тарілки. Вона кинула їх, потім третю пару, четверту. Перші дві ще тремтіли, коли останні врізалися в стіну комори, одна вище, друга нижче.
На хвилю подвір’я Джефордсів занурилося в цілковиту тишу. Навіть птахи замовкли. Вісім тарілок вишикувалися у вертикальну лінію від горла до пояса фігури, мальованої крейдою, на відстані від двох з половиною до трьох дюймів, нагадуючи ґудзики на сорочці. На те, щоб метнути всі вісім тарілок, їй знадобилося не більше трьох секунд.
— Ви хочете використовувати тарілку як зброю проти Вовків? — дрижачим голосом спитав Бакі Хав’єр. — Справді?
— Нічого ще не вирішено, — флегматично відказав Роланд.
Аж раптом пролунав ледь чутний голос, сповнений переляку й зачудування.
— Якби то була людина, послухайте мене, з неї лишився б сам фарш.
Але останнє слово сказав дідо (як, певно, і належить усім дідам):
— Срака-мотика!
ШІСТЬ
Коли вони поверталися на головний шлях (Енді крокував попереду, несучи складений візок і програючи через свою звукову систему щось музичне на волинках), Сюзанна задумливо сказала:
— Роланде, я можу відмовитися від револьвера й зосередитися на тарілках. Це таке приємне відчуття — заверещати й шпурнути тарілку.
— Ти нагадала мені мого сокола, — зізнався Роланд.
Сюзанна сяйнула білозубою усмішкою.
— Я й відчувала себе соколом. Різа! О-Різа! Саме це слово пробуджує в мені потяг до метання.
Джейк раптом згадав Ґешера («Твій старий друзяка Ґешер», — як мав звичку називати себе цей джентльмен), і його пересмикнуло.
— Ти справді готова проміняти револьвер на тарілку? — спитав Роланд, не знаючи, сміятися йому чи жахатися.
— А ти крутив би цигарки, якби мав готові? — спитала вона і не даючи йому змоги відповісти, сказала: — Авжеж, ні. Однак тарілка — чудова зброя. Коли вони прийдуть, я маю намір кинути дві дюжини. І так уколошкати свою частку тварюк.
— А тарілок не забракне? — спитав Едді.
— Ні, — запевнила вона. — Красивих, на зразок тієї, яку кидала для тебе, Роланде, сей Айзенгарт, не так багато, але тренувальних — сотні. Розаліта і Сейрі Адамс їх сортують, відкидаючи покривлені. — Вона завагалася й стишила голос. — Роланде, вони всі приходили сюди. Сейрі відважна, як лев, і не відступить навіть перед торнадо, але…
— Не дуже вправна? — співчутливо запитав Едді.
— Так, не дуже, — кивнула Сюзанна. — Вона молодець, але кидає гірше, ніж решта. До того ж їй бракує лютості.
— Можливо, в мене знайдеться для неї інша робота, — сказав Роланд.
— Яка, котику?
— Супровід. Післязавтра подивимося, як вони метають тарілки. Невеличке змагання піде лише на користь. О п’ятій годині, Сюзанно. Вони знають?
— Так. На це видовище пів чи більше Кальї збіжиться, якщо ти їм дозволиш.
Нічого доброго в цьому не було… але Роландові не варто було сподіватися іншого. «Я відвик від людей, — подумав він. — Надто довго я не жив у їхньому світі».
— Нікого, крім жінок і нас самих, — категорично відказав стрілець.
— Якщо фолькен Кальї побачать, як добре жінки дають раду з тарілками, ті, хто ще не визначився, можуть стати на наш бік. Якщо не всі, то дехто — точно.
Роланд похитав головою. Сіль була якраз у тому, щоб фолькен не знали, наскільки добре жінки кидають тарілки. Нехай місто вже знає, що вони влаштовують змагання… можливо, зрештою, це не так уже й погано.
— Як вони тобі, Сюзанно? Скажи.
Замислившись на хвилю, вона всміхнулася.
— Цілять у яблучко. Кожна з них.
— Ти можеш навчити їх кидати перехресно, так, як робиш це сама?
Сюзанна обміркувала питання. Навчити можна будь-кого й будь-чого, за умови, що буде достатньо часу. Але часу в них не було. До приходу Вовків лишалося тринадцять днів. А на той час, коли Сестри Орізи (включаючи нову учасницю гуртка, Сюзанну з Нью-Йорка) зустрінуться на подвір’ї у Каллагена, лишатиметься півтора тижні. Сама Сюзанна досить легко опанувала перехресне метання тарілок, втім, як і стрільбу з вогнепальної зброї. Що ж до інших…
— Розаліта навчиться, — нарешті відповіла вона. — Марґарет Айзенгарт могла б навчитися, але вона може невчасно рознервуватися. Залія? Ні. Вона може кидати по одній тарілці, і лише правою рукою. Вона трохи повільніша за інших, але я гарантую, що кожна тарілка, яку вона кине, пустить декому кров.
— Так, — кивнув Едді. — Звісно, допоки снич не націлиться на неї і її тіло не вибухне в корсеті.
Сюзанна пустила його слова повз вуха.
— Роланде, ми зможемо їх попідрізати. Ти ж знаєш, що зможемо.
Роланд кивнув. Те, що він побачив, підняло йому настрій, особливо в світлі розповіді Едді. Тепер Сюзанна і Джейк теж знали дідів секрет. До речі, Джейк…
— Ти сьогодні незвично тихий, — звернувся Роланд до хлопчика. — Усе гаразд?
— Так, спасибі, — неуважно відповів Джейк, спостерігаючи за Енді. Згадував, як Енді гойдав дитину. Думав про те, що в разі, якби Тіан, Залія і старші діти померли та малюка Аарона мав би виховувати Енді, малюк не прожив би й півроку. Чи став би найдивакуватішою дитиною в усесвіті. Енді міняв би йому підгузки. Енді годував би його дитячим харчуванням, перевдягав і клав на плече, щоб відригнув, Енді співав би колисанки. Виконував би їх дуже добре, але холодно, без материнської любові. Чи батьківської. Енді був лише Енді, робот-вістовий і багато інших функцій. Краще б малюка Аарона виховували… ну, вовки.
