Таємниця галицького Версалю - страница 64
— Прошу пана, та ви є хам! — гнівно вигукнула Анна Ельжбета, але чорний пан замість зніяковіти розплився в нахабнючій посмішці, ще й гарною посрібленою паличкою відгорнув від себе кущі й гиготів, дивлячись на жінку із задертою спідницею. — Сюди, сюди! — заволала Потоцька. Затріщали кущі ззаду під напором гайдуків — бідолахи не могли зрозуміти, для чого ж їх покликала пані. Хіба що… Та дупа як дупа… Бачили й ліпші… Краще очі відвести…
— Взяти, взяти хама! — верещала жінка, не змінивши положення від люті.
— Кого, ясновельможна пані? — несміливо поцікавився гайдук.
— Його! Пана в капелюсі! Він там, там! — тицяла рукою поперед себе.
Чоловіки кинулися в ліс — нікого не було: щезник знав свою справу… Анна Ельжбета кипіла від безсилля. Лише десь так години за дві помалу заспокоїлася. Ліс, здавалося, тягнувся безкінечно, височенні дуби й сосни перемежалися ділянками зболеного й покрученого криволісся на підступних болотах. Потоцька вперла погляд у вікно карети, бездумно спостерігаючи зміну краєвидів. Раптом якийсь вершник порівнявся з каретою, і у вікно заглянув уже знайомий Анні Ельжбеті пан. Він шанобливо припідняв капелюха, вітаючись із нею, і Потоцькій пробіг мороз по шкірі. Очі… У пана очі були, як у кози: зіниці стояли вертикально…
— Ги-ги-ги, — видав пан і неспішно віддалився від карети.
Потоцька рвучко виглянула з віконця — її здогад був правильним… У стременах стояли не чоботи, ні — копита…
— А-а-а-а! — видала вереск страшної сили Анна Ельжбета. Коні схарапудились і понесли щосили по лісових ямах, кучер не міг їх стримати… За кілька хвилин від карети відвалилися колеса — вона обвисла й безпорадно підскакувала по дорозі. Нарешті коні стишилися. Анна Ельжбета була добре потовчена, але жива. Зі стогоном вона відкрила дверцята карети, гайдуки поспішили до неї. Ніхто не зрозумів, що сталося — усе списали на ґедзів, які вкусили коня в те… ну, те, найбільш болюче місце… Та подорож однозначно закінчилася, так і не розпочавшись.
— Які ж ви в мене гарні, — замилувався Якуб своїми святково вбраними жінками: у шовкових із французьким мереживом сукнях і стильних капелюшках вони раптово стали вишуканими красунями. Анна поцілувала хлопчиків, — вони залишилися вдома під опікою Марисі, — і карета рушила в бік Кристинополя.
— Я щось так хвилююся, Якубе. — Анна давно не була в гостях. — Чесно кажучи, навіть і не знаю, про що говорити з такими великими панами.
— Як не знаєш, то всміхайся, кивай головою й мовчи, це завжди добре впливає на людей, — порадив Якуб. — Вони навіть мають тебе за мудрішого, аніж насправді.
— А чого? — встряла в розмову Кордуля.
Якуб хитро всміхнувся.
— Бо ж кожен упевнений, що говорить щось розумне, а ти, киваючи, показуєш, що погоджуєшся з його думками й теж вважаєш за розумного… Тож людині це приємно, а ти, відповідно, стаєш приємним співрозмовником.
— А як двоє таких мовчунів збереться, то що буде? — не вгавала Кордуля.
— Це точно не для нашого нинішнього випадку, Кордулько, — засміявся батько.
— Чому?
— Бо ми маємо тебе…
Гертруда замріяно дивилася у вікно. Усі раніше розтоптані мрії воскресли й знову гріли душу лагідним теплом. Вони тепер, щоправда, не були настільки швидкими й енергійними, а плавно вальсували, оглядаючись у різні боки, а це тепер значило багато… Раніше у всіх видіннях дівчина не помічала нікого й нічого, окрім Щенсного, та останнім часом, у період важких душевних переживань, вона зрозуміла, що щастя залежить не тільки від бажання двох, хай навіть закоханих людей. Надто багато дійових осіб і подій є на сцені життя, щоб вистава за твоєю участю закінчилася так, як хочеш того ти. Поява життя всередині Гертруди цілковито змінювала і її поведінку, і все майбуття. Вона не належала більше тільки собі. Її вагітність зачіпала всіх, хто був поряд. І тих, хто в Кристинополі…
Напевно, поява одного з вершників апокаліпсису мала б менший ефект для дворового кристинопільського люду, аніж нічне повернення Анни Ельжбети. Прислуга дивилася на неї так, як на мерця, який піднявся з домовини під час власної панахиди. Попід руки пані завели до покоїв, і вся в синцях і подряпинах Потоцька тихо стогнала посеред пишних подушок і перин. Навіть якби вони тепер і були намащені собачим лайном, їй було б усе одно: уся свідомість пані була зайнята чорним паном у капелюсі, і він не збирався виходити їй із голови, а бридко гиготів, наближуючи свої козячі очі. Позбутися його був лише один спосіб, і Потоцька слабким голосом покликала Агнешку. Ціла склянка міцної самогонки забрала щезника в страшний вихор: він борюкався, кричав, зникав і повертався. Згодом чорна темінь непробудного сну вигнала лихого з голови.
Станіслав Щенсний, як і всі, був неприємно заскочений несподіваним поверненням домашніх із невдалого краківського вояжу, та вирішив, що то не сильно зашкодить його гостинним планам, хіба що однозначно накладе вуаль скутості на всю зустріч. Кілька разів він навідувався до матері, та Анна Ельжбета спала, видаючи непередавану какофонію. Аж у суботу, ближче до обіду, пані Потоцька, стогнучи й крекчучи, випхала своє побите тіло з-поміж пагорбів постелі; узяла до рук кухлик із водою, — якась дика спрага змусила осушити весь, — підійшла до дзеркала. Звідти на неї дивилася стара жінка з припухлим обличчям, і не просто припухлим: зліва вся щока, починаючи від надбрів’я, мала соковитий темно-сливовий відтінок. Тонкі губи жінки затремтіли, очі наповнилися слізьми — за все життя вона не мала такої печатки на обличчі, яку частенько ставили сільські чоловіки за зайву балакучість своїм жінкам. Ще й саме зліва, бо ж б’ють правицею… Відчай укупі з люттю охопив жінку, і вона з усією силою лупнула кухликом по дзеркалу — воно відгукнулося хрустом, і десятки тріщин пішли променями, утворивши павутину з окремих шматочків, і з кожного дивилася страшна побита — ні, не пані, — баба… Анна Ельжбета скривилася й затряслася в плачі, а з нею й десятки баб… Лише у верхньому кутку гиготів чийсь неприємний образ… Потоцька вдивилася й упізнала його — зі всієї сили лупнула кухликом по дзеркалу, і била, била, допоки прислуга не прибігла на незрозумілий шум. Перелякані слуги, визбируючи дзеркальні крихти, переполошено переглядалися: недобрий то є знак, ой недобрий…