Доки смерть не розлучить нас - страница 42
Похилого віку кремезний чоловік з білим, мов сніг, волоссям і такою ж борідкою-еспаньйолкою сидів на терасі будинку з видом на озерне плесо і щось ретельно малював олівцем у блокноті. Закінчивши, він витягнув руку з блокнотом вперед і, роздивившись малюнок, задоволено посміхнувся. На блокнотному аркуші був зображений тризуб, на фоні якого кирилицею виписане вітання з річницею незалежності України. Слова «незалежність», однак, у тексті не було. Натомість посередині аркуша відразу впадало у вічі словосполучення «воскресінням України».
Чоловіка звали Walter Wowk, йому було майже дев’яносто років, понад сорок з яких він пропрацював архітектором у Міннеаполісі. Вже багато років поспіль він щодень виходив на цю терасу і щось малював чи креслив. І кожен такий малюнок, як і думки цього старого чоловіка, був пов’язаний з його історичною батьківщиною. Walter Wowk, Володимир Вовк, Володько з волинського хутора Капітулка любив її так само безмежно, як і в далекій молодості.
Двері на терасу тихо відчинились, і на порозі постала така ж сивочола немолода жінка невеликого зросту. Якийсь час вона з доброзичливою посмішкою дивилась на чоловіка, а затим покликала:
– Володю, іди обідати. Твої улюблені вареники з сиром уже на столі.
Чоловік повернув на голос голову, і його обличчя враз засяяло.
– Йду, Марійко, йду…
По обіді Володимир-Walter знову вийшов на терасу. Коли він вмостився у зручному кріслі і взяв до рук олівець і блокнот, з’явилась Марія і турботливо вкрила йому ноги пледом. Поцілувавши дружину у схилену до нього голову, чоловік розгорнув блокнота на чистому аркуші. Натренована багаторічними кресленнями рука впевнено розпочала малюнок у властивому йому стилі прямих ліній. Зверху великими літерами Володимир вивів слово «Україна». Під ним, окреслене хмаркою, з’явилось небо, а ще нижче – лан колосистої пшениці. Зліва під цим ланом він виписав ім’я Володимир, а справа – Марія. На якусь мить замислившись, він знову схилився над блокнотом і на межі неба і пшеничного лану вивів друкованими літерами: ДОКИ СМЕРТЬ НЕ РОЗЛУЧИТЬ НАС.
Ніби виконавши велику важку роботу, чоловік глибоко зітхнув і, відкинувши голову на спинку крісла, заплющив очі. «Як ти там, мій рідний краю? – тривожно думав Володимир-Walter, непорушно сидячи в кріслі. – Які ще випробування чекають на тебе?.. Які…»
Олівець випав зі знесиленої руки і покотився до дверей, які вже відчиняла стривожена Марія…
Овадне – Луцьк
2010–2015
notes
1
Гміна – сільська управа (пол.). – Тут і далі прим. авт, якщо не вказано інше.
2
Кручок вудки – ємність з горілкою, яка відповідала 125 г (пол.).
3
Креси – землі, територія (пол.).
4
Вельон – вінець, який наречена надягає на голову (пол.).
5
Кантар – збруя, яку вдягають коневі на голову.
6
Пейси – довге волосся, яке євреї завивали біля скронь.
7
Рабкоп – робітничий кооператив.
8
ЧОП – частини особливого призначення ГПУ (колишньої ЧК).
9
«Отвєтчікі» – неблагонадійні селяни, яких розстрілювали без суду як заручників.
10
«Кукурудза» – так гайдамаки називали довгі французькі гранати, поверхня яких нагадувала качан кукурудзи.
11
Рольнік – хлібороб (пол.).
12
Оберек – польський танець.
13
Вакації – канікули (пол.).
