Іван Сила на прізвисько «Кротон» - страница 48

— Це від вас особисто залежить, пані Герцфертовова.

— На чемпіонаті я була просто захоплена цим хлопчиком. Він так невимушено, просто, навіть природно поводився там, як у дворі в себе дома. Без викрутасів, без церемоніалів. Сподобався його виступ, і я попросила пана Маклера, аби відшукав та поговорив з паном Силою… Чудесного вчителя мав пан Сила. Чи не правда? Гай-гай, яка то була людина!.. Рідко буває аби в одній особі злилися воєдино розум, сила, доброта, ніжність. Гай-гай, Єзуш-Маріє, яких людей забирає від нас невситима смерть!..

«Скорше говоріть-домовляйтеся, — нетерпілося Івану. — Я вже йду до неї лише за то, що про мого професора так файно повіла…».

— Не переживайте, пане Сило, у мене вам буде не згірше!..

— А скільки буде мати пан Сила? — ніби між іншим запитав Свадеба.

— Я беру на себе все: тренування, навчання. Буду платити йому по сто крон за кожний робочий день, — вона лагідно заблудила очима на Івана.

«Най буде і п’ятдесят. Мені все одно. Аби лише пам’ятала про Неймана…».

Свадеба помітив, що пані Герцфертовова в чудовому настрої, щедра, як коханка, і тому не погодився з запропонованим заробком Івана.

— Пані Герцфертовова, — люб’язно звернувся Ян до власниці цирку, мовби збирався сказати їй якийсь комплімент, — а чи відомо вам, що цей хлопчик заробляє таку суму менше, як за півдня? На вокзалі.

Герцфертовова перевела свій погляд на Івана. Той лише усміхнувся нишком та й далі мовчав. Він мав право вимовчати цей час, не розуміти те, про що йде мова. Так домовилися з Яном. А це дозволено навіть президентським указом. Власниця цирку, як добрий господар, що вибирає худобину на торговиці, ще раз пороззирала його плечі, груди, зміряла очима всю поставу.

— Добре. Багато говорити не будемо. Я люблю діло: сто п’ятдесят крон щодня і, зрозуміло, мої атрибути. Контракт можна укласти хоч сьогодні. На десять років, якщо бажає молодий витязь. Чи, як ви думаєте, пане Сило?

— Мені все одно. Хоч і на все життя, — байдуже вирік.

«От, маєш!» — подумав Свадеба і мусів заперечити Іванів висновок. Та це треба робити тактовно, аби не образити обидві сторони. Іван, правда, не буде заперечувати, бо домовилися ж на дворі!

— Пані Герцфертовова, ви, очевидно, помітили, що він не зрозумів, про що ми говорили. Я думаю, спочатку краще укласти договір на один рік. Цього часу досить вам буде, ласкава пані, аби переконатися, на що здатний молодий спортсмен. Коли вам підійде, — отоді можете й на десять років його забирати. — А вже, сміючись, додав: — І на все життя, якщо його життя належить цирку.

Пані Герцфертовова похвалила Свадебу за таку пропозицію, відшукала в письмовому столі потрібний бланк, заповнила його.

— Я думаю, — прощаючись, проспівала пані Герцфертовова, — же ви, пане Сило, ще вище піднімете гордість мого цирку. Чи не так?

Іван лише опустив голову. «Ба ци не такий ото цирк, як у кочових циган, що мандрують по селах? Не дай Боже, аби м попав у таку засилку, бо няньо мене прокляне. Та й Терка висміє…».

Як тільки минули ріг будинку, Свадеба оглянувся і штовхнув Івана з усієї сили.

— Ти маєш хліб у руках, друже мій! Держи його міцно. Так ти не пропадеш. Тільки одне прошу тебе: примушуй і свою голову, аби й вона також працювала. З таким, як Герцфертовова, треба по-герцфертівськи говорити. Я не проворний, а ти мусиш привчитися й цьому. Проворний ніде не пропаде, бо він як струмочок, і скалу може пробити…

* * *

Завернув у двері, що були відхилені. Потрапив у конюшню. Чотири кінські голови повернули до нього свої веселі очі. «Красні коники! Гей, якби няньові попався хоч один із них. Навозив би дровець на три зими. — поплескав вороного по лискучій шиї. Той від задоволення подубкав ногами, затряс оброком. — З такими не ганьба й на опуст до Мукачева піти… Ба нащо їм оті коники? Може, щось перевозять на них. Малий гуцульський коник ліпше за стаєрського, бо пробереться хоч куди. Та й не кориться… Ба ци не їх дожирати бере мене паніка?..».

Сперся об одвірок та дивився, як двоє дівчат перекидаються. Скачуть під музику, наче на пружинах. Нелегкий то то танок. Та музика не дає дівчатам супокою: мече ними, як гумовими. Красно бавляться!

— Пане Сило! Пане Сило, просимо ближче! — залунало у порожньому залі. То звала пані Герцфертовова. — Ми вже чекаємо на вас. Знайомтесь, прошу вас! — власниця цирку простягнула руку наперед і представляла артистів, що підбігали до неї, як школярі. — Зденек Мірка — легкоатлет, канатоходець, акробат, жонглер! Ружена Зіклова — наша молода акробатка! Регіна Штаткова! Їй підкоряються всі дикі звірі, окрім чоловіків! — засміялися всі, а пані Герцфертовова показувала рукою на чергового артиста. — Сватоплук Ганзелка — сміливий наїзник, в котрого коні випереджають вітер. Маклер — наш добрий Мачок… — так мала право називати його лише пані, а потайки й інші. — Амброзі Грозні! Наша сила і провідник, клоун-конферансьє… З другими перезнайомитеся в процесі занять. Отже, колеги, ви познайомилися з Іваном Силою — чемпіоном республіки по штанзі, а віднині нашим артистом. Любіть і плескайте! Можете продовжувати заняття!..

Артисти заплескали. Іван вклонився.

— Дякую, дякую, айбо нема ще за що плескати!.. — ніяково сказав і почав роздивлятися по залу. «Ба нащо ляпають, як я ще нічого не зробив?». Але боявся щось вибовтнути і лише роздивлявся по залу з високим склепінням, обмотаним, як павутиною, мотузками та залізними рейками.

Реґіна Штаткова — вертлява і клопітлива молода жінка, — лускаючи кожаною пльоткою, підійшла до Івана і лукаво запитала: