Іван Сила на прізвисько «Кротон» - страница 83
— Пане верхній, то є сатира! Памфлет!
— То, прошу вас, не сатира і не памфлет. То — забава, — спокійно відповів Сила.
— Ви знаєте, циркусанте, чим ото пахне?
Іван знизав плечима і усмішкою хотів посіяти добродушність в каламутних очах пана верхнього:
— Не розумію вас, пане капітане.
— Рррево-лю-ці-є-ю, циркусанте! — гримнув начальник поліції.
— Ба ци не думаєте ви, пане верхній, що я в політику лізу? — обурився Іван. — То не мій хліб, пане верхній! Мені треба людей веселити. Веселість, кажуть чехи, прикрашає чоловіка, робить його добрим.
— Звідки ви знаєте, що думають чехи?
— Гей, я там був, прошу вас. П’ятнадцять літ прожив у Празі, як у раю небесному. То є висока культура, прошу вас! Чемність! Повага до чоловіка на кожному кроці. Домів прийшов, як у хащу. У джунглі. Саме дикунство, прошу вас! Цураві всі, злі, хворі! Страхом бере чоловіка!
Начальник поліції зробив кілька кроків по кабінету, дав знати поліцейському-поручику, що той може сміливо залишити їх удвох. «Не підло говорить. Одразу видно, що вихований у чеському дусі. І вимова празька, чиста».
— Значиться, ми з вами — майже земляки!
— У мене й жінка з Чехії, — піддобрювався Іван.
— То красно, пане Сило! Та будьмо й надалі земляками. Порядними, як і належить. Лише одне попрошу вас: вилучіть той номер з вашої програми. Аби не було різних непорозумінь. Поручик, певне, перестарався. Підкарпатці іноді в дрібницях вбачають велике, порозумійте мене!..
— Гей, та то дуже просто. Айбо кажу вам по правді: не думав я, що так воно вийде. Та й самі ви, пане верхній, двояко судите про той номер. Задумався Іван, а потому сказав:
— Пане верхній, я би вас хотів просити у одному ділі.
— Прошу, прошу, — зацікавився той.
— За вашу чесну доброту я прошу вас на мій виступ, аби ви самі увиділи, що то є.
— Цікаво, чорт побери! Прийду, неодмінно прийду!
«Корінець би тобі висох, зайдо! Знаю я, що роблю. — іде Сила, поправляючи на голові велику клебаню. — А той номер я не вилучу, доки хоч один буде з вас у нашому краї…».
Начальник поліції уважно дивився Іванові виступи, а по закінченні підійшов до нього, потис руку:
— Задоволений, пане Сило! Міцний ви, чорт побери!
— Дуже і дуже дякую вам, пане верхній! Я казав, що там нічого страшного нема. То лише не треба двояко думати…
В цей час до Івана прихрамав худорлявий чоловік.
— Я би мав дяку поговорити з вами, Сило, — сказав і почав шкутильгати вбік.
— Перепрошую, пане верхній, я мушу відлучитися.
— Прошу вас — схилив перед ним голову начальник поліції.
Хромий незнайомець почав говорити пошепки:
— Два дні назад у Хусті була велика сходка з безробітників. Люди жадали, аби чеський уряд випустив із темниці сенатора Локоту. Потому говорили, що рушається Гітлер на Росію. А цензор, що сидів у залі, перебивав людям, не давав їм виговоритися. Потому єден комуніст — Митер Поповичів, ти його, майже, знаєш, — хотів прочитати жадість до уряду, аби піддержали люди. Та цензор не дав зачитати. Хотіли ми вибрати депутацію до окружного уряду, айбо й ото не дав нам цензор зробити. Потому ні з того, ні з сього дав затюрмовати Юрка Величкового. Тепер, сарака, сидить там, у чеському домі.
Худорлявий чоловік перепочив, а Іван запитав:
— А що я можу зробити?
— Переговори, неборе, з тим, що з тобою стоїть. Подейкують, що дуже добрий, як уп’є рому…
Сила вийняв гаманець, віддав незнайомцю паперову десятку.
— Нащо мені даєш?
— Беріть, беріть, бо той душохват позирає сюди…
Худорлявий мовчки похрамав собі і загубився серед ярмарку.
— Перепрошую, пане верхній, — повернувшись, люб’язно сказав Сила. — Моєї сестри чоловіка сват. Теж мені родич!
— Нічого не сталося, пане Сило.
— Селянин має дуже недобру звичку, пане верхній, — почав Іван додумувати-мудрувати. — Спочатку розкаже про всі свої біди, перерахує лиха своїх родичів, знайомих і лише потому переходить на діло. — передихнув та говорив: — Корова у нього здохла. Одна була, та й ота за вітром пішла. Каже, мусить купити собі, бо інакше діти заковіснуть-закочаніють. Гроші збирає по людях…
— Дивні се люди, пане Сило, — осміхнувся верхній та одразу видавав стурбовано лице. — Ех-ех-ех! Довго доведеться мучити свої нерви, доки стануть вони на правильну путь. Та спробуйте їм довести, прошу вас…
— Я в політиці, пане верхній, гірше розбираюся, як куриця в пиві. І без неї може обійтися моє ремесло.
— То є так. Але кожна людина — політик. Одні роблять своє діло галасливими лозунгами, другі — провокаціями, треті — терором, четверті — шпіонують… І так далі, і тому подібне. Ви, певно, вибрали позицію мовчання-невтручання? Так я вас маю розуміти?
— Ви вгадали, пане верхній, — скривив душею Іван. — Коли чоловік мовчить, то добрий для всякої влади.
— Похвально, похвально, пане Сило!..
«Корінець би ти висох, знаю я, що так тобі любиться!».
— Перепрошую, пане верхній, а ви б не пішли зо мною в ресторацію, аби хоч якусь часину провести разом?
— Очевидно, я про це вже раніше подумав. Я сподівався, же ви когось причісуєте та стали тут.
— Я лише вас провів, пане верхній!.. Землякам має бути шана, а почесть, як верхньому.
— Дуже радий, дуже радий за вас!
В ресторані марнували час майже всі знайомі начальника поліції. Коли зайшли у вечірній зал, здавалося, стихав гамір. Лише цигани-музиканти різали фокстрот. Молодий скрипаль наспівував, придупкуючи ногою в естраду.
