Ґолем - страница 47
Фрізландер у приплюснутому капелюсі з прямими крисами, зі своїми мушкетерськими вусами й борідкою, свинцево-сірим кольором обличчя та рубцем під оком був схожий на голландця-потопельника з якогось давно забутого століття.
Йосуа Прокоп, заткнувши вилку собі в довгі кучері, без упину барабанив по столу страхітливо довгими, кістлявими пальцями й зачудовано придивлявся, як Цвак намагався натягнути на пузату пляшку араку пурпурове пальтечко ляльки-маріонетки.
— Це буде Бабінський, — повагом пояснив мені Фрізландер. — Не знаєте, хто такий Бабінський? Цваку, поясніть Пернатові, хто такий Бабінський!
— Бабінський був колись знаменитим празьким розбійником, — одразу підхопив Цвак, ні на мить не відриваючись від роботи. — Багато років він безкарно займався своїм ганебним ремеслом. Та помалу заможним родинам почало впадати в око, що то один, то інший родич не з’являвся до столу й більше ніхто його не бачив.
Спершу про це, щоправда, розмовляли мало, бо справа мала й позитивний бік — менше ротів годувати; але й не можна залишати поза увагою власне реноме в суспільстві, яке легко могло постраждати від розмаїтих пліток.
Надто коли йшлося про безслідне зникнення доньок на виданні.
До того ж, і самоповага вимагала відповідного піклування про дотримання норм життя бюргерської родини.
Дедалі частіше в газетах з’являлися оголошення: «Повернись, я все прощу!» — обставина, якої Бабінський, легковажний, як більшість убивць, не врахував — і почали, зрештою, привертати загальну увагу.
У мальовничому селі Кртш біля Праги Бабінський, який був романтиком у душі, завдяки своїй невтомній праці звив собі з часом маленьке затишне гніздечко — хатинку, що сяяла чистотою, а перед нею — садочок з пишною геранню.
А що його прибутки не давали йому змоги розширяти свій ґешефт, він був змушений десь ховати свої жертви, та так, аби це не впадало у вічі. Тож замість квітів, у яких так кохався, засіяв травою непримітний могильний насип — у разі потреби, залежно від обставин та пори року, його можна було без зусиль подовжувати.
На цьому святому місці після денних трудів Бабінський полюбляв щовечора сидіти в променях призахідного сонця і награвати на флейті сумовиті пісеньки…
— Стій! — грубо урвав Цвака Йосуа Прокоп, вийняв з кишені ключа від помешкання, приклав до рота, наче кларнет, і замугикав:
— Цімцерлім цамбусля… дех…
— Ви там були, що так добре знаєте мелодію? — здивувався Фрізландер.
Прокоп злісно зиркнув на нього.
— Ні. Надто вже давно тому жив Бабінський… А те, що він міг тоді награвати, я, як композитор, знаю достеменно… Ви ж у музиці нічого не тямите… Цімцерлім цамбусля… дех…
Цвак захоплено дослухав Прокопа, доки той сховав ключа до кишені, і повів далі свою розповідь:
— Горбик ріс та й ріс, це зрештою запідозріли сусіди. Одному поліцаєві з передмістя Жижково, який здалеку випадково побачив, як Бабінський саме душив шляхетну літню пані, належить заслуга в припиненні раз і назавжди злочинної діяльності того нелюда.
Бабінського арештували в його Тускулумі, оазі багатійських вілл.
Суд» враховуючи славу Бабінського як пом’якшувальну обставину, засудив його до смертної кари через повішення, зобов’язавши фірму Братів Ляйпен Мотузки і линви всіх розмірів доставити потрібні для страти причандалля, які є в асортименті фірми. Одержати товар за помірну плату й видати квитанцію про отримання мав державний службовець.
Та під час виконання вироку мотузка обірвалася, тож Бабінського помилували й засудили до довічного ув’язнення.
Двадцять років просидів убивця за ґратами в’язниці Св. Панкратія — жодного нарікання ніхто від нього не почув. Тюремники ще й досі не нахваляться його зразковою поведінкою. Йому іноді навіть дозволяли у дні народження нашого найяснішого цісаря грати на флейті…
Прокоп одразу потягнувся до кишені по ключа, але Цвак спинив його.
За загальною амністією, Бабінському простили решту кари, він одержав місце сторожа в монастирі Милосердних сестер. До його обов’язків належав догляд за садом, робота неважка, бо ж досвід махати лопатою він вже мав. Бабінському не бракувало вільного часу, аби плекати свій розум і серце дбайливо добраним чтивом.
Результат був надзвичайно втішний.
Кожного суботнього вечора ігуменя відпускала його до шинку розважитися, і щоразу він повертався ще до настання ночі. Казав, що занепад суспільної моралі вганяє його в смуток, а на вулицях розвелося стільки покидьків найгіршого пошибу, що миролюбному громадянинові зі здоровим глуздом ліпше завидна приходити додому.
У тодішній Празі серед ремісників, які виливали з воску всілякі дрібнички, завівся лихий звичай виготовляти маленькі фігурки розбійника Бабінського у червоних накидках.
Ледь чи не кожна потерпіла родина мала таку фігурку.
Та більшість фігурок стояли на полицях крамниць під скляними ковпаками, і ніщо так не обурювало Бабінського, як ці забавки.
Постійно мозолити людині очі, нагадуючи їй про помилки молодості, негідно і свідчить про поганий смак, — казав Бабінський у таких випадках. — Дуже прикро, що влада не вживає жодних заходів, аби покласти край такому очевидному свинству.
Навіть на смертному одрі він обурювався.
Це таки мало свої наслідки — невдовзі по його смерті міська управа заборонила торгувати фігурками Бабінського, які спричинили таку неоднозначну реакцію у поспільстві…
