Кінець світу в Бреслау - страница 69
Мокк закурив першу цигарку з того часу, як покинув лікарню. Пахучий дим лоскотав легені й наповнював голову легеньким приємним туманом. Він глянув на байдужі обличчя співробітників і, відчувши печію в горлі й поколювання в хребті, сів на своє місце.
— От і все, шановні панове, — Мюльгауз порушив мовчанку. — Можна розходитися по домівках. Ах, перепрошую, докторе Гартнер… Бачу, ви щось хочете додати…
— Так, — Гартнер витяг із жовтої течки, зробленої зі свинячої шкіри, акуратний стосик скріплених аркушів. Говорив він дуже повільно, наперед насолоджуючись тим, скільки запитань і захоплення викличе його вражаюче повідомлення. — Після першого дня роботи міська комісія, якою я керую, отримала цікаві результати. Як ви знаєте, останнє вбивство сталося 9 грудня. Тож я доручив моїм людям шукати злочин, який було скоєно між 9 грудня та кінцем року. — Як і кожному кабінетному вченому, Гартнерові явно бракувало слухачів. Тому він вирішив сповільненою розповіддю привернути їхню увагу. — Як зауважив пан радник Мокк, останнє вбивство відрізнялося від інших тим, що жертв неодмінно повинні були знайти… Не пригадую ходу ваших думок…
— Отож, — Мокк загасив цигарку, — жертву першого злочину могли взагалі не знайти, якби швець, у чиїй майстерні замурували Ґельфрерта, мав гірший нюх. Гоннефельдера сусіди могли знайти лише через два-три тижні, коли трупний сморід виповзає зі щільно зачиненого помешкання. Ґайссена повинні були знайти дуже швидко, охоронець або наступний клієнт, який зайшов би до кімнати Розмарі Бомбош. Убивця скорочує час між злочином і знаходженням жертви… Якщо це не випадковість, наступне убивство станеться практично на наших очах… Якби ми лише знали, коли й де його буде скоєно…
— Вже знаємо. — Гартнер розтягував слова й насолоджувався виглядом розпашілих щік, блиску в очах і тремтінням рук присутніх. — Отже, знаємо. І наступне вбивство відбудеться у святвечір. А станеться воно на Антонієн-штрасе, 27. Ми знаємо навіть годину. О пів на восьму. У цьому будинку 1757 року цього дня і о цій годині загинули дві особи…
Місто огортав дим згарищ і пожеж, які вщухали. Він стелився дахами, а поривчастий вітер заганяв його назад у комини. Пруські найманці, які три дні тому здобули місто, не встигали протверезіти в численних шинках та заїздах. Вітер насував на очі шапку пруському піхотинцеві, який при світлі смолоскипа роздивлявся купця, що сидів на козлах великого фургона. Освітлені свічками вікна мануфактури біля Миколайської брами кидали відблиски на них та озброєного алебардою сержанта, який саме підійшов до фургона. Сержант кивнув головою своїм людям, які ховалися від негоди під невеличкими кам’яними стовпчиками біля круглої башти, й дозволив їхати купцеві, отримавши натомість бочечку меду й маленьку скриньку з галуном. Купець в’їхав у вузьку Ніколаї-штрасе й дозволив коням повільно ступати снігом, змішаним із кінським гноєм. У віконцях наріжного будинку зблискували свічки на прикрашеній яблуками різдвяній ялинці. Пес, що лежав біля будинку, загарчав на купця, але за мить з усією собачою енергією почав дряпати двері й скавуліти. Втомлений кінь потяг фургона вздовж валів і звернув на Антонієн-штрасе, зупинившись біля невеличкого дерев’яного будиночка, у якому не горіла жодна свічка. Флейтист на ратуші заграв до вечірньої.
Купець зліз із козел й увійшов на подвір’я. У занедбаному садку на дерев’яних розпірках висіло сукно, що задубіло від морозу. Він підійшов до маленького дерев’яного флігеля для служби. Двійко підмайстрів сиділо, попиваючи пиво й заїдаючи його булками. Стурбований купець повернувся й увійшов до сіней будиночка. Там ніздрі йому полоскотав запах чорносливу. Він сперся на бочечку з пивом, що стояла біля дверей до хати, й відчув, як його огортає сонливість. Відчинивши двері, купець опинився в добре знайомому теплому світі різноманітних хатніх запахів. Біля печі пахло пряниками, з кутка кімнати доходив сморід свинячого гною, з бочки, укопаної в долівку, — приємний запах соленого м’яса. У печі горів вогонь, але дверцята були зачинені, і вогонь випромінював назовні ледь помітне світло. Купець сів біля столу й почав слухати. Він чув шкряботіння мишей, грюкання віконниць, жіночий стогін у бічній кімнаті, шелестіння лапок ласки по соломі, шарудіння соломи в сіннику, скрипіння незнайомих йому сил у колодах стін, знайомі жіночі гортанні крики насолоди, сичання вогню за зачиненими дверцятами печі, сопіння чоловіка, тріск дощок ліжка під ними. Купець нечутно вийшов надвір, підійшов до фургона, погладив ніздрі коня, скинув ряднину, що накривала фургона, й навпомацки почав щось шукати серед мішків солі, бочечок з медом та невеликих сувоїв фламандського сукна. Він знайшов скриньку з ліками. Повернувся до хати й сів біля печі. Від холоду ноги його задубіли. Зі скриньки він витяг посрібленого шприца й пляшечку з якоюсь рідиною й наповнив шприц. Тоді підійшов до дверей бічної кімнати й швидко зрозумів, що наближаються останні хвилини, коли насолода коханців стає найвищою. Купець увійшов до кімнати й погладив личко немовляти, що спало в колисці. А тоді увесь зосередився на любовній сцені. У слабкому мерехтливому світлі вечірньої зорі він побачив величезний зад, що підстрибував між широко розкиненими ногами. На землі лежав мундир зі шнурами та велика шапка із двома китицями. Мундир належав пруському гусарові. Коліна купця вже не підгиналися. Йому більше не було холодно. Він швидко підскочив до ліжка й усівся на спині чоловіка. Однією рукою притис його потилицю, а другою встромив шприца в його сідницю й вколов увесь його вміст. Гусар скинув із себе купця, зірвався з ліжка й збирався схопити шаблю. А тоді почав задихатися. Жінка перелякано дивилася на свого чоловіка, що тримав у руці шприц, і відчувала наближення невблаганного кінця.
