Химери Дикого поля - страница 49
– Треба атакувати! – закричала Понамка.
– Ні! – гримнув Непийпиво.
На поле битви страшно було дивитися. Паничі протикали своїм списами диких, рубали їх шаблями. Натомість дикі збивали паничів з коней ударами своїх величезних палиць. Крики і вереск. Дикі ударами своїх важких сокир вбивали одразу по кілька слуг, а ті кидалися на диких по двоє-троє, хтось гинув, а хтось завдавав удару кинджалом, пробивав живіт чи різав шию. Джури підбирали списи і знову кидали їх, а потім приймали смерть у ближньому бою. Страшенна машина смерті вправно перемелювала людей та диких, перетворювала їх на трупи чи калік. Однак і скалічені намагалися завдати останній удар ворогу, атакували, після чого гинули.
– Наші зараз побіжать! – скрикнув хтось із паничів.
– Ні! – наказав Непийпиво. Він стиснув шаблю так, що в нього аж побіліла рука. Він дивився божевільним поглядом на битву.
Загін диких наближався, коли він вдарить, військо побіжить. Це навіть я розумів! Чого чекав Непийпиво?
– На смерть! – нарешті закричав він і зірвався з місця.
– На смерть! – з радістю заверещали всі.
Помчали за Непийпивом. Було нічим дихати, у повітрі тхнуло горілою травою та смаленим. Я думав, що ми вдаримо по загону диких, який вийшов з лісу, але замість цього Непийпиво спрямував удар на наш правий фланг, який вже вигнувся і ось-ось міг побігти. Ми вдарили диким майже у спину. Паничі, що вишикувалися за Непийпивом, вбивчим гостряком розрізали лави диких. Довгі списи проштрикували чудовиськ. На деяких з диких палав одяг, але вони не звертали уваги, билися і збуджено верещали. Я побачив, як Непийпиво вбив одного дикого, ще одного, тільки на третьому його спис зламався. Непийпиво вихопив шаблю, відбив удар дикого і рубанув по обличчю, вирізав око, шматок носа та щоки.
Я задивився на подвиги Непийпива, коли з-за спин паничів вистрибнув скривавлений дикий з величезною палицею. Одним ударом він зніс двох слуг, хоч вони і прикривалися щитами. Потім ще одного. Сашко кинув у нього спис, потрапив у тулуб, але дикий наче і не помітив, атакував далі. Я теж кинув спис, не влучив. Дикий був вже поблизу Сашка, заніс палицю для вбивчого удару. Але я встигнув увігнати інший спис йому в шию. Дикий повернувся зі списом у шиї, зміг вдарити. Його палиця розбила голову моєму мулові, я гепнувся на землю, мул привалив мене. Я злякався за ногу, бо зі зламаною ногою мені був кінець. Боляче, але я висмикнув ногу з-під тварини, зміг підвестися, вихопив кинджал. Дикий зі списом у шиї хитався, намагався вдарити Сашка. Я стрибнув дикому на спину і увігнав кинджал йому в шию. Дикий захрипів, скинув мене і впав на коліна. Якийсь джура увігнав у нього спис. Тільки тоді дикий завалився, вже мертвий.
Я заверещав у первісній люті мисливця-переможця, якої ніколи в себе не помічав. Коли вискочило ще кілька диких. Мабуть, вони зірвали з себе палаючий одяг, бо були голі. І так виглядали ще страшніше, бо видно було їх незграбні, велетенські фігури, справжні гори м’язів! Джура кинувся на одного з диких, хотів, мабуть, дістати того шаблею, але дикий наштрикнув його на свій товстий спис, зроблений, здається, з цілого деревця. Дикий спробував струсити тіло джури зі списа. Я скористався цим, кинувся на нього з кинджалом. Але дикий одною рукою схопив мою руку зі зброєю і ледь не зламав. Іншою рукою тримав спис, який не міг витягти з джури. Я заверещав і уп’явся зубами в його руку, яка так боляче стискала мене. Дикий заричав, махнув рукою і відкинув мене. Нарешті витяг спис з джури і кинувся на мене. Я борсався на землі, намагаючись підвестися. Він би вбив мене! Але тут на нього кинувся Сашко і увігнав свій кинджал у товсту шию дикого. Той заверещав, спробував схопити Сашка, який вчасно відстрибнув. Дикий пішов на нього, а я нарешті підвівся, схопив шаблю вбитого джури і щосили рубонув нею по шиї дикого. Замах був такий, що мені здалося, наче я зараз зітну дикуну голову, але шабля загрузла в його товстій шияці, пирснула кров. Я відскочив, дикий заревів, кинувся до мене, Сашко вдарив його списом у спину, тут би дикому кинутися на Сашка, я б тоді вдарив його. Але дикий біг на мене, я схопив щит, удар списом, я відлетів з пробитим щитом, дикий вже був біля мене, заніс тупу частину свого списа, щоб розтовкти мене. У мене в голові шуміло, я намагався згрупуватися, щоб кинутися вбік і уникнути удару, не знаю, чи мені б вдалося, коли пролунав якийсь звук і голова дикого покотилася з плеч.
– Красю, підводься! – я побачив Понамку, всю скривавлену, з побитим щитом і шаблею. Понамка була схожа на богиню смерті, її очі палали божевіллям, вона ричала від збудження. – Бери зброю! За мною!
Вона побігла до Непийпива, якого оточили одразу кілька диких. Вони вбили коня гетьмана, і Непийпиво тепер бився пішки. Зарубав одного дикого, потім другого, але їх було багато, вони оточували його з вереском. Понамка закричала і кинулася на одного з диких. Той вдарив її величезною кам’яною сокирою, але Понамка ухилилася і рубанула по руці дикого. Перерубати не змогла, але той заверещав і випустив сокиру. Понамка рубанула ще йому бік, дикий заревів і несподівано стрибнув на мою панну. Повалив і почав рвати зубами, наче звір. Понамка заверещала, вона засунула в пащу дикому свою руку і не давала дістатися до своєї шиї. Дикий гриз її руку, Понамка кричала. Я підхопив кинджал, тут валялося багато вбитих слуг, підскочив до дикого і з усієї сили увігнав йому кинджал в шию. По саме руків’я. Дикий захрипів, я схопив його за волосся і потягнув від Понамки. Дикий вдарив мене, я скрутився і відлетів. Дикий накинувся на Понамку, він хотів придушити її, він міг би придушити і однією рукою, бо ж був надзвичайно сильний. Він почав душити, я знову підвівся, мене нудило, темні плями перед очима. Я схопив спис дикого. Він був важкий. Я ледь його підняв, розкрутився і вдарив товстою частиною по голові дикого. Він завалився на бік, захрипів, Понамка вилізла з-під нього, вирвала кинджал з його шиї. Пирснула кров, Понамка почала бити кинджалом ще і ще, вона верещала, а дикий помер.
