Химери Дикого поля - страница 59
– Диви, як строго! – Понамка закрутила головою, але їсти яблуко з медом не припинила.
– Панич також може злягтися зі служницею. Якщо вона завагітніє, за нею слідкують. Коли народиться дитина, перевіряють. Калік тут нещадно вбивають. А дитину слуги у десять років дивляться. Якщо він високий, жилавий та сміливий, то його беруть у джури і потім він може стати паничем. Якщо ж у джури не годиться, то буде слугою.
– Так, відбирають тут добре, бачиш, які паничі, всі наче з картини. Високі, сильні, жилаві. І згадай битву з дикими. Бувало, що слуги тікали, але жоден з паничів, та що там паничів, навіть з джур, не злякався! Гинули, але не відступали! – Понамка вляглася, щоб відпочити після їжі.
– Слухай, виходить, що на Січі зовсім немає кохання! – здивувався я.
– Що? – позіхнула Понамка.
– Ну, в них же зовсім немає кохання. Немає близьких відносин. Чоловік і жінка зустрічаються лише для того, щоб завести дітей. Або просто задовольнити хіть. А почуття?
– Красю, тут дуже жорстоке життя. Тут не до почуттів. Кохання-махання, це все залиш для підлітків пубертатного віку, яким немає чим зайнятися. А тут чи не кожен день ходіння по лезу смерті!
– Я так не можу, – зітхнув і закрутив головою.
– Не можеш? Здається, ти регулярно ходиш на сінник з місцевою красунею, – посміхнулася Понамка.
– Я не про те. Я хочу відчувати ніжність, хочу вибудовувати стосунки, а тут це неможливо. Тут їй наказали спати зі мною і вона спить. Вона непогана, але зовсім нічого до мене не відчуває, просто мріє завагітніти, бо вагітних краще годують і менше примушують працювати. Це якийсь задрипаний комунізм!
– Красю, це життя. Ти був романтиком і залишився, – мляво сказала Понамка, і по її голосу я відчув, що вона ось-ось засне. То сидів далі мовчки, невдовзі почув, як вона вже солодко посапувала.
Вивчав документи далі. Щорічно у курені народжувалася приблизно сотня хлопчиків від паничів. Двох-трьох новонароджених вбивали через якісь вади чи каліцтва, у тому числі такі, як родимі плями. Приблизно два десятки дітей вмирали у наступні десять років від різноманітних хвороб. Так розумію, що це звичайна дитяча смертність для суспільства з майже відсутньою медициною. Потім ще один пік гибелі – десь 35–40 гинули під час перебування у джурах. Битви з чудовиськами, з дикими, можливо, і з рабами. Тобто до опаничення доходила лише третина, а то й чверть джур. Але вже коли ставали паничами, то зазвичай жили довго. Бо добре озброєні і підготовлені, спробуй їх вбити. Хоча траплялися ось такі події, як напад диких, коли гинуло багато паничів. Курінь Саловоза втратив лише двох паничів. Інші курені ж втратили значно більше. То зараз курінь готував відправку двох десятків своїх паничів туди, де були найбільші втрати.
Я підсумував всю чисельність куреня Саловоза. Тут було 64 паничі и 187 джур (319 дівчат та жінок, шість сотень дітей до 10 років), 420 слуг (біля півтисячі жінок, 700 дітей), 711 підвальних рабів і 4237 земляних (разом і чоловіків, і жінок, дітей біля трьох тисяч). Через те, що курінь Саловоза був степовий, його структура не була типовою для звичайних куренів. Тут слуг було більше, бо вони були потрібні для випасання худоби, а земляних рабів менше, бо поля займали лише невелику частину території куреня. Можливо, в інших куренях було менше і підвальних рабів, бо тут багато з них займалося різним виробництвом, пов’язаним з обробкою шкір. Загальна чисельність куреня складала, якщо рахувати і дітей, біля 11 тисяч, тобто паничі складали лише кілька відсотків населення, але примудрялися міцно тримати владу.
Я працював, аж поки Понамка не прокинулася. Порахував загальну чисельність населення, запаси їжі, кількість коней, мулів та іншої худоби. Судячи з усього, навіть при такому примітивному виробництві, яке було поширене на Січі, їжі вироблялося з надлишком. За рахунок його можна б було значно покращити харчування і слуг, і рабів, але цього не робилося, бо, мабуть, вважалося, що і слуги, а особливо раби, мусять бути постійно голодними, позаяк це сприяє їх покорі. Я знайшов папери про те, що кожного року після того, як був зібраний новий врожай, із засіків куреня вивозилися залишки старого. Сотні пудів збіжжя, борошна, картоплі ішли на харч худобі, а частина з цього просто закопувалася у землю. Віддавати це було нікому, бо так розумію, що кожен курінь виробляв продукти з запасом, а за межі Січі харчі чомусь не продавали.
Я доповів Понамці про всі зроблені підрахунки, вона уважно слухала. Кропіткої роботи з цифрами вона не любила, але мала світлу голову, то здатна була швидко розуміти і запам’ятовувати. Пішла з паперами до Непийпива, а мене відпустила. Я пішов на кухню для слуг, попросив чаю. Мені одразу налили глечик. Бачив, що поважали і аж трохи боялися. Так само, як і Сашка, який теж прийшов до кухні вечеряти. Він їв, я попивав, коли до кухні забіг джура і наказав їхати. Всі слуги, окрім нас з Сашком, побігли кудись. Я теж був готовий бігти, але мій товариш спокійно їв.
– А що трапилося?
– До Чорних печер женуть нових рабів. Треба забезпечити їх охорону, – Сашко вже доїв. – Ходімо, подивимося.
Ми пішли. Надворі було вогко, але дощ вже припинився. Ми вийшли з воріт куреня і побачили неподалік цілий натовп земляних рабів, кілька сотень. Вони були скуті у п’ятірки за допомогою дерев’яних драбин, що лежали у них на плечах і були прикріплені до ший. Також у рабів були зв’язані і руки. Раби були одягнені у дрантя, всі вимокли і тремтіли від холоду, багато хто чхав та кахикав. Коли надійшов наказ зупинитися, вони попадали п’ятірками на землю і лежали. Слуги з куреня Саловоза змінили слуг, що пригнали рабів, а тепер поїхали відпочивати і сушитися. З воріт чотири підвальні раби винесли великий казан гарячого варива, який поставили поруч і почали роздавати рабам. Як завжди, прямо у руки. Раби підходили п’ятірками, підставляли долоні зв’язаних рук і швидко відходили їсти. В кількох п’ятірках по одному рабу не витримали переходу і тепер просто висіли на драбині. Їх товариші змушені були тягати їхні тіла, пробивалися з ними до казана, щоб отримати пайку. Слуги відчиняли залізні замки, діставали померлих чи знесилених, які вже не могли ходити, відтягували тіла до буд з псами під стінами. Пси жадібно хапали рабів, якщо ті були ще живі і починали пручатися, то перегризали їм горлянки і жерли. Ніхто не звертав на це уваги.
