Химери Дикого поля - страница 86
– Яким чином?
– Ну, є кілька можливостей. Перша це зробити диких конкурентноздатними. Ось я готую зі Славика ватажка для диких. Лідера, який би навчив їх виготовляти залізо і займатися землеробством. Завдяки цьому вони б змогли за покоління-два наростити чисельність і атакувати Січ.
– У паничів є сучасна зброя, тож залізо нічого не вирішить.
– У паничів є ще раби і чудовиська, з якими теж треба воювати. Так, я припускаю, що та авантюра не завершиться успіхом, але було б цікаво спробувати. Тим більше, що є і другий план.
– Який? – спитав я. Вже зрозумів, що підтримую розмову, щоб втекти від болю, сховатися від нього у словах.
– Нацькувати на Січ могутнього ворога, який би знищив її і звільнив місце для диких.
– Бандитів?
– Бандити – це не ворог, бо вони не вміють діяти системно. Ось так, як ти розповідав, наскочити, постріляти, отримати по сраці та втекти, вони можуть. Але так Січ не візьмеш. Щоб перемогти паничів, треба готуватися.
– Тоді які ще вороги? Чудовиська?
– Ні, до чудовиськ паничі звикли і готові їх знищувати.
– Тоді хто?
– Росіяни, – Бар-Кончалаба переможно посміхнувся.
– Що? До чого тут росіяни?
– Я закинув в їх націоналістичні круги кілька описів Січі. Звісно, довелося дещо спростити картину, довести до чорно-білого стану, щоб стверджувати, що існує таке невеличке державне утворення, де українці є панівною нацією, а руські – рабами, які піддаються дуже жорстокій експлуатації. Звісно, що з наукової точку зору ані паничі не є українцями, ані раби не є росіянами. Принаймні ані ті, ані інші так себе не ідентифікують і розмовляють своїми говірками, відмінними і від української, і від російської. Але коли потрібен результат – правда не має значення. То я змалював вкрай обурливу для великороської свідомості ситуацію: хохли-рабовласники, що знущаються і експлуатують руських людей. Звісно, що змиритися з таким російські націоналісти не змогли. Спочатку хотіли вплинути на ситуацію самотужки. По ріці Снів відправилося кілька загонів російських націоналістів, які хотіли напасти на Січ та здійснити там переворот: щоб була владна російська верхівка і раби з хохлів. Та паничі дуже добрі бійці, а російські націоналісти значно краще дудлили горілку, аніж воювали. То загони були знищені, а ті з прибульців, кого не вбили, швидко потім сконали в Чорних печерах, добуваючи для Січі вугілля. Це був абсолютний програш, пов’язаний з тим, що російські націоналісти майже не мають впливу в Росії. Але вплив має Федеральна служба безпеки, ФСБ, наступники КДБ. Саме їх я планував задіяти проти Січі.
– А ФСБ тут до чого? – зацікавився я, бо згадав чоловіка на пристані, де паничі вбили багатьох бандитів. Він казав, що з ФСБ. І слід його взуття був такий самий, як і слід невідомих гостей, що прилітали на Січ і викрадали там рабів.
– Я запропонував ФСБ маленьку переможну війну з поваленням расистського українського уряду на Січі і встановленням уряду проросійського, з тим, щоби потім нові господарі Січі стали впливовим фактором у внутрішній українській політиці.
– Що ти маєш на увазі? – тупив я, а Бар-Кончалаба переможно зареготав.
– Маю на увазі те, що ФСБ могло б добре заробити. Це єдине, що зараз цікавить цих хлопців.
– Заробити? – я тупив далі.
– Заробити! Уяви, спочатку операція з повалення Січі та знищення паничів, потім створення якогось маріонеточного уряду Республіки ріки Снів, його підтримка, щоб він був впливовим гравцем на українській політичній сцені, заважав іти до НАТО і Євросоюзу. Дуже спокусливий план!
– Я не розумію, як Січ може комусь заважати?
– Та як, просто! Україну б не взяли до Євросоюзу, бо туди не приймають держав, на території яких є рабство! А рабство на Січі залишилося б, просто раби та господарі помінялися б місцями! Уряд, під тиском Європи, спробував би заборонити тут рабство, його б послали, почалися б зіткнення. ФСБ допомогло б зброєю і грошима, та тут можна було зробити чудовий чиряк на сраці для України!
– Ну ти і покидьок! – крикнув я.
– Красю, треба дивитися на світ ширше! Знаєш, як приємно бути деміургом, вирішувати долю світу, нехай і такого невеличкого, як Січ! До того ж знищити паничів ФСБ ще б змогло, але протистояти чудовиськам – ні, вони б максимум залишили невелику залогу і пішли, а землі Січі заселили б дикі, що було б дуже корисно для науки.
– Чим корисно?
– Ну, тут же мається унікальна можливість спостерігати за розвитком культури, альтернативної до людської.
– Яка культура, вони ж дикуни!
– Вони дикуни, бо їх загнали у непролазні ліси. Це так само можна і рабів звинувачувати у дикунстві за те, що вони обходяться мовою у двісті слів, майже не мають міфології та релігійних вірувань.
– Не мають?
– Звісно, ні! Все їх життя від самого дитинства то важка праця і суцільне виживання. Цілий день вони вбиваються у полях, а потім приходять і падають спати. Вони і вночі між собою спілкуються дуже мало. Бо думають лише про їжу.
– А чому в рабів такі примітивні знаряддя?
– Щоб побільше виснажувалися. Це ж політика паничів така – побільше важкої, примітивної праці, щоб не було сил на повстання.
– Але раби могли б виробляти більше!
– І що з тим «більше» робити, Красю? Навіть така малопродуктивна праця, завдячуючи безжальній щоденній експлуатації, виробляє необхідний для Січі продукт, можливо, навіть із надлишком.
– То вони продають той надлишок тут? – здогадався я.
– Ні, паничі не дуже люблять торгувати. І тут вони не дуже торгують. Скоріше, просто хочуть бути присутні, бо Торжище це ж важливе місце ріки Снів, тут можна багато про що дізнатися. То цей панич, який тут, він радше дипломат, аніж торгівець. Так, інколи продасть кілька десятків рабів, щоб вистачало на утримання місії, і все.
