Оповіді визволителя - страница 44
А потім чорні машини з ґратами на вікнах потягнулися до банку одна за одною. Гора валіз, портфелів, шкіряних мішків з грошима загрозливо росла. Розписок в отриманні інкасатори, в основному, не вимагали, а коли вимагали, майор Журавльов рішуче посилав їх до чортової бабусі разом з їхніми портфелями. І вони, подумавши трохи, кидали їх до загальної купи.
Звідки взялося стільки грошей, зрозуміти було важко. У перший день звільнення країна була повністю паралізована. Можливо, в банк стікалися гроші з усієї країни, виручені вчора, а можливо, й раніше.
Далеко після півночі, коли підійшла остання машина, гора в центральному залі нагадувала єгипетську піраміду з підручника історії.
Усвідомлюючи потенційну небезпеку ситуації, що склалася, Журавльов ще ввечері вигнав усіх своїх розвідників з будівлі банку. Караули несли службу зовні, а він один знаходився всередині. Так було спокійніше.
Спати не довелося.
Всю ніч Журавльов бродив по сховищах з величезною в’язанкою ключів, відмикаючи по черзі броньовані двері та сталеві ґрати та знову замикаючи їх і опечатуючи своїми печатками. Вся сигналізація за його категоричною вимогою була відключена нічними сторожами перед тим, як він їх відпустив.
Дивна річ походити самому підвалами великого банку! Чого тільки тут Журавльов не зустрів: і золото в злитках з гербами Радянського Союзу, і з чеським левом, і золоті платівки з довгими номерами і написами «999,9», і тисячі найрізноманітніших монет. Та найцікавішим були все-таки іноземні паперові гроші.
До грошей він ставився цілком байдуже, однак їхні хитромудрі малюнки і різноманітна неповторна колірна гамма вабили його. Він годинами розглядав папірці із зображенням королів та президентів, жінок і квітів, і якась невідома цивілізація поставала перед його поглядом.
За свої 32 роки він побачив чимало: був і в Сибіру, і на Далекому Сході, на цілині, в Казахстані і в Заполяр’ї, навчався в академії в Москві. Брав участь в парадах на Красній площі і в найбільших військових навчаннях. В двадцять років, ще сержантом, потрапив до Угорщини, прямо в Будапешт, в саме пекло боїв за визволення братнього народу. Після служив по всьому Союзу. Непогано служив. Доля занесла до Німеччини і ось, нарешті, Чехословаччина. Бачив він на своєму віку більше, ніж переважна більшість з 245 мільйонів радянських громадян. Де ви зустрічали радянську людину, яка побувала в двох закордонах? А у Журавльова ось вже три країни!
Він знову розглядав візерунки на хрустких папірцях, і невиразне занепокоєння охопило його. Папірці ці були свідками якогось незнайомого, незвичайного життя. Кожен з них пройшов довгий шлях і прожив довге життя, перш ніж потрапити до підвалів празького банку в руки радянського офіцера-визволителя Олександра Журавльова. Зовсім скоро всі вони знову розлетяться світом, повернуться в свій таємничий світ, а майор Журавльов буде так само стояти на сторожі всіх чесних людей на землі. Стане підполковником, а потім, можливо, і полковником, а потім його звільнять з армії, і він буде розповідати піонерам випадки, які запам’яталися, зі своєї яскравої і незвичайної біографії. Піонери будуть зітхати і кивати головами: побував в трьох зарубіжних країнах!
Журавльова розбудив далекий розмірений стукіт. Схаменувшись, він протер очі кулаком і побіг відчиняти важкі двері. Приїхав начальник розвідки дивізії підполковник Ворончук. Небо вже сіріло на сході. Приємна прохолода війнула в обличчя.
— Заходь, заходь.
Ще зовсім недавно Ворончук був командиром розвідбату, а Журавльов — його першим заступником. Перед самою операцією, в період перетрясок, перестановок і переміщень, обидва вони службовими сходами піднялися на одну сходинку вгору. Підвищення, втім, не порушило їхніх давніх дружніх стосунків.
— Ну що, банкіре, батальйон ще не розбігся?
— Ті, що зі мною, ні, а ось там, де замполіт, біс його знає.
— Немає більше там замполіта. У госпіталь повезли. Голову йому ще вранці цеглиною проломили.
— Агітував?
— Агітував сам і всіх солдатів з офіцерами підстьобував, тому на мостах пом’яли трохи наших.
— А хто вранці там стріляв? Я тут без зв’язку, ні хріна про свої роти не знаю.
— Стріляли спочатку чехи. А потім два розвідбати один в одного. У тридцять п’ятій дивізії фарби білої не було, ось твої соколики і врізали по їхньому розвідбатові. Добре, що танки були не в голові колони. Підстрелили твої двох з тридцять п’ятому дивізії. Одного легенько, а іншого міцно.
— Горло промочити? За компанію?
— Ні, Сашко, дякую. Мені доведеться до комдива з доповіддю через годину.
— Коли мене міняти будуть?
— А куль його знає. Танковий полк заблукав, до цього часу зв’язку з ним немає. Два мотострілецьких полки затерті на дорогах. Артилерія і тили відстали. Тільки один мотострілецький полк з нашої дивізії правильно увійшов до міста. Тільки ж турбот у нього ти сам знаєш скільки. А взагалі-то в Прагу помилково увійшли багато частин, яким тут робити нічого. Помилково увійшли і не знають, що їм робити. І вийти також поки не можуть. Зв’язок втрачений. Загалом, чистої води бардак.
— Ну давай вип’ємо. У мене таблетки від запаху є.
— Біс з тобою, розливай.
— Вісім місяців штаби і командирів готували, чотири місяці найретельнішої підготовки всіх військ, і ось тобі маєш!
— Коли б чехи стріляти по-справжньому почали, то було б гірше, ніж в Угорщині.
— Наші знали, що чехи не стрілятимуть. Це не угорці. Ти звернув увагу, що там, де танки просто стоять, вони приймають це як належне, ставляться з повагою. А де ми пропаганду починаємо розводити та словоблуддя, там, дивись, і заворушення.
