Оповіді визволителя - страница 56
Під час проходження курсу молодого бійця ротний командир виявляв найсильніших, найбільш авторитетних, здібних, розвинених розумово і фізично, задиристих і нахрапистих. Це майбутні сержанти. Ротний не розподіляв їх по взводах, а відправляв до полкової школи.
Інтерес командира роти — вибрати найкращих, бо через рік підготовки саме вони повернуться до нього продовжувати службу. Вибір кращих для полкової школи — це інтерес не тільки командирів рот, а й всіх офіцерів від взводу до полку включно.
Отже, в полковій школі — найкращий з усіх ротних командирів, тут найлютіший ротний старшина, тут найкращі взводні командири, найзліші сержанти і найкращі з усіх, що є, солдати.
Полкова школа — особиста гвардія командира полку. На урочистому шикуванні з виносом бойового прапора знаменний взвод — від полкової школи. Потрібно провести показні заняття з вогневої, тактичної, фізичної, стройової і будь-якої іншої підготовки — хоч для сусіднього піонерського табору, хоч для делегації генералів братської армії — полкова школа покаже вишкіл. Караул в святкові, найбільш відповідальні дні, — від полкової школи. І патруль від неї ж.
А ось наряд на кухню — ні! Жодного разу за всю службу. Фарбувати паркани, мести вулиці, копати картоплю, чистити полковий сортир, — це не для майбутніх сержантів. Та ось, припустимо, побилися в казармі узбеки з грузинами, і командир полку піднімає полкову школу з наказом розняти, наваляти тим і іншим, щедрим мордобоєм зміцнити дружбу народів.
На бойову підготовку полкової школи командир полку витрачав вдвічі, а то і втричі більше боєприпасів, мотогодин і пального, ніж на підготовку звичайної роти.
Через рік вельми серйозної підготовки випускникам присвоювали звання молодших сержантів, тим, хто демонстрував найвищі результати — звання сержантів, і для продовження служби повертали в ті роти, з яких вони прийшли. Однак був у командира полкової школи крім іншого ще один привілей: най-най він мав право залишити собі. Йому багато не потрібно, але ж і у нього сержанти йдуть на дємбєль, їх доводиться кимось заміняти. Їх замінювали найкращими.
І ще деталь. У полкову школу набирали з запасом. В ході підготовки хтось може відсіятися. Причин багато, від венеричних захворювань до загибелі на полігоні. Тільки ж що робити з тими, кого підготували в полковій школі, та для кого вільних посад в полку немає? Тим присвоювали звання єфрейторів. Вони виконували роботу рядових, проте були своєрідним кадровим резервом для заповнення вакансій, які раптово утворилися.
Крім командирів стрілецьких і кулеметних відділень стрілецькому полку були потрібні приблизно стільки ж сержантів безлічі різних спеціальностей: розвідників, саперів, зв’язківців, мінометників, зенітників, командирів протитанкових і самохідних гармат. Готувати безліч невеликих груп фахівців різних профілів в масштабі стрілецьких полків було недоцільно. Їх готували не в полкових, а в дивізійних школах. Дивізійна школа дорівнювала не роті, а окремому батальйону.
В армії безліч різних професій: хіміки, медики, ремонтники, кухарі і так далі. Сержантів відносно рідкісних спеціальностей готували на армійських і окружних курсах. При цьому неухильно дотримувався наступний принцип: я, командир, вибрав перспективного солдатика, вам його віддаю в дивізійну школу або на окружні курси, ви з нього зробите сержанта і через рік мені повернете. Цей принцип змушував кожного командира вельми уважно ставитися до питання підбору майбутніх командних кадрів.
У 1959 році ця система була нещадно зруйнована. Полкові і дивізійні школи, армійські і окружні курси були ліквідовані. Замість цього ряд мотострілецьких і танкових дивізій перетворили в навчальні дивізії.
2
Через дев’ять років після розгону полкових і дивізійних шкіл я отримав призначення в 66-у гвардійську навчальну мотострілецьку дивізію Прикарпатського військового округу. В дивізії шість навчальних полків — три мотострілецьких, танковий, артилерійський, зенітно-артилерійський, і навчальні батальйони — зв’язку, саперний, медичний, транспортний та інші.
У разі різкого загострення обстановки або війни дивізія миттєво перетворювалася в бойову; крім того, зі свого складу вона виділяла так зване «ядро» — групу офіцерів для формування ще однієї дивізії, яку слід було доповнити резервістами.
Служба в навчальних дивізіях була престижною, особливо для молодших офіцерів. В лінійних частинах стеля для взводного — старший лейтенант, для ротного — капітан. У навчальних дивізіях стеля для командира навчального взводу — капітан, для командира навчальної роти і батареї — майор.
І платили нам більше, ніж командирам звичайних взводів, рот і батарей. Для всіх вищих командирів, від батальйону до дивізії, військові звання були встановлені як в звичайних частинах. Крім навчальних підрозділів і частин, дивізія мала частини і підрозділи, які навчальними не були, наприклад, окремий ракетний дивізіон. На офіцерів цих частин і підрозділів наші привілеї не поширювалися.
Потрапити в учебку на першому році офіцерської служби навіть на посаду взводного було підвищенням. Я таке підвищення отримав. Службу любив, викладався на повну. І мої товариші докладали всіх зусиль, вищі командири спуску не давали, проте за великим рахунком ми гнали брак.
Коли руку покласти на серце, то потрібно визнати: система була безглуздою. Зустрінеш давнього товариша з бойової дивізії, скажеш, де служиш, і тоскно чекаєш удару в морду. Здорово на нас ображалися.
