Оповіді визволителя - страница 57
А як вип’єш з ним по першій, як прокляте пійло осадиш огірочком, звіряй душу: чи не пробував він сам з лайна цукерки робити? Гнали до нас ешелони з Узбекистану, гнали з Азербайджану, женуть з Туркменії. Гнали, правда, і з Росії, і з України, однак тільки тих, хто не підходив за рівнем розвитку у війська урядового зв’язку КДБ, в прикордонні війська КДБ, у внутрішні війська МВС, в Ракетні війська стратегічного призначення, у флот, в авіацію, в десантуру, в Війська ППО країни. Гнали до нас за залишковим принципом.
У 1967 році термін служби в Радянській Армії був скорочений з трьох до двох років. Раніше було так: в полковій або дивізійній школі — рік підготовки після ретельного відбору. І відбір не для чужого дядька, а для своєї власної роти або батареї. І раптом — п’ять місяців підготовки без всякого відбору: цей ешелон в бойову дивізію, це будуть рядові, а цей ешелон — в навчальну дивізію, нехай з них сержантів роблять.
Кожен рік в навчальній дивізії складався з двох навчальних періодів: місяць на підготовку навчальної бази, ремонт приміщень та бойової техніки, прийом поповнення, п’ять місяців навчання і знову один місяць підготовки і п’ять місяців навчання.
Дивізія моя готувала сержантів для військ Прикарпатського військового округу, Центральної і Південної груп військ, тобто для військ Радянської Армії, які перебувають в Угорщині та Чехословаччині. Кожен набір — від 4 до 6 тисяч курсантів. У рік дивізія давала від 8 до 12 тисяч сержантів. У разі необхідності продуктивність дивізія могла підняти до 20 тисяч сержантів на рік.
Наші скоростиглі сержанти після п’яти місяців підготовки потрапляли в бойові частини, де їм доводилося командувати не тільки однолітками, а й дємбєлями, яким залишалося служити лічені місяці. Нічого хорошого від цієї системи підготовки очікувати не доводилося. Однак не нам, офіцерам навчальних дивізій, потрібно було при зустрічі морди бити, а тим, хто всю цю дурницю вигадав.
Ось і питання: а кому заважали полкові і дивізійні школи? Чому їх ліквідували, кому і навіщо знадобилися навчальні дивізії?
3
Мій доблесний 145-й гвардійський навчальний мотострілецький полк мотострілецьким був тільки за назвою. Два навчальних батальйони готували військових розвідників для розвідувальних рот мотострілецьких і танкових полків і розвідувальних батальйонів мотострілецьких і танкових дивізій. Третій навчальний батальйон готував сержантів для спецчастин охорони сховищ ядерних боєприпасів. Таке поєднання навчальних батальйонів мало глибокий сенс.
Головне завдання розвідувальних частин і підрозділів — пошук і знищення в тилу противника ядерної зброї і засобів її доставки. Тому курсантів двох батальйонів вчили насамперед знаходити і розпізнавати так звані цілі першої категорії, тобто пункти зберігання і технічного обслуговування ядерної зброї, а також вогневі і стартові позиції артилерійських гармат і ракет, які доставляють ці боєприпаси до цілі. В ході війни виявлені цілі першої категорії підлягали негайному знищенню будь-якою ціною, в тому числі й самовбивчими атаками. Для таких атак розвідувальні підрозділи мали в своєму складі танки, бронетранспортери та іншу важку техніку. А курсантів третього батальйону вчили ретельно маскувати об’єкти, що охороняються, пильно їх охороняти і непохитно боронити як від диверсійних груп, так і від танкових атак.
Бойову підготовку було досить просто організувати: на полігоні курсанти з перших двох батальйонів шукали, знаходили, намагалися атакувати і знищити цілі першої категорії, а курсанти третього батальйону вчилися від таких атак ухилятися або їх відбивати.
Наша бойова техніка — бронетранспортери БТР-60П, БРДМ (броньовані розвідувально-дозорні машини), танки Т-55, плаваючі танки ПТ-76.
Курсанта потрібно було змусити коритися, загартувати фізично, викласти основи виживання в екстремальних умовах і тактики дій в тилу ворога, втовкмачити йому основи грамотної експлуатації бронетанкової техніки, організації закритого зв’язку, навчити водінню танка чи бронетранспортера, стрільбі з багатьох видів зброї, до автоматизму розвинути навички індивідуального та колективного захисту від зброї масового ураження противника, навчити розпізнавати бойову техніку ймовірних противників, втовкмачити ази тактики іноземних армій, викувати з нього командира, але перш за все — навчити основам російської мови.
І все це — за п’ять місяців!
А, мало не забув найголовніше: з нього мали зробити ідейного борця за ідеали комунізму.
До кінця навчання курсант мусив без запинки називати всіх членів Політбюро і кандидатів в члени, всі республіки Радянського Союзу і їхні столиці, всі агресивні військові блоки імперіалістів і країни, які в ці блоки входять, згадати контрольні цифри виробництва чавуну і сталі в Радянському Союзі на кінець поточної п’ятирічки, розповісти, коли і за що Комуністичний союз молоді отримав свої ордена. На випускній інспекторській перевірки він мусив бігати, стрибати, водити бойові машини, надавати першу медичну допомогу пораненим, допитувати полонених, стріляти, легко і вільно щебетати багато про що.
А йому все це було абсолютно не потрібним.
Одна справа — вроджений лідер, який був ватажком дворової шпани, який і в армії рвався в сержанти, інша справа — хлюпик, який ніколи нікого не змушував собі коритися, який для цього не народжений і не створений. Раніше і перший, і другий типи миттєво визначалися командирами ще при проходженні курсу молодого бійця; перших відправляли в полкові і дивізійні школи, других залишали рядовими.
