Оповіді визволителя - страница 69

Наказ гримів двічі щороку. У ті дні тріумфувала вся Радянська Армія. Радів самий нижчий клас — салаги. Вони відбули півроку. Вони пройшли найстрашніше. Тепер вони перетворювалися в полусалаг. Вони з нетерпінням чекали прибуття нового поповнення, нових салаг, які мали ночами зубними щітками чистити туалети.

Дуже раділи полусалаги. Вони відбули перший рік. Вони дотягли до перелому. Переваливши через половину терміну, вони з полусалаг перетворювалися в старослужилих.

Дуже раділи ті старослужилі, які тепер виходили на фінішну пряму. Їм залишалося півроку.

Проте все ж це свято було святом дємбєлів, для яких Наказ прогримів, для яких великий день настав.

2

Кожен солдат і сержант протягом усіх двох років служби готувався до дємбєль. Вже він собі і погони якісь незвичайні змайстрував, штани вшив за гусарським стандартом, комір мундира зсередини розшив червоним оксамитом, на груди начіпляв значків: за приналежність до Гвардії, за відмінну службу, за класність, за спорт. Форму тоді ще не здогадалися прикрашати галунами і бантиками. До таких висот ще не дійшли. Однак тенденція вже тоді позначилася абсолютно чітко.

А ще кожний солдат два роки малював свій дємбєльський альбом, клеїв в нього фотографії своїх друзів, своєї гармати або свого танка, переписував в нього чиїсь вірші, прикрашав малюнками, підписами і побажаннями товаришів по службі, гаслами про неминучість дембеля.

Але найголовніше в підготовці — не дембельський прикид і не альбом. На день Наказу кожен готував купу всякої піротехніки на кшталт вибухових пакетів і сигнальних ракет.

У артилеристів, ракетників і авіаторів з цим туго. А піхоті, танкістам, військовим розвідникам — роздолля. Піротехнічного добра в навчальних мотострілецьких і танкових дивізіях надміру. В ході бойової підготовки гуркіт стоїть неймовірний. Стрілянина йде як бойовими снарядами і патронами, так і холостими. Солдата необхідно привчити до вогню і гуркоту бою. Тому на полігонах використовується величезна кількість імітаційних засобів: вибухових пакетів, димових шашок, освітлювальних і сигнальних ракет. А сигнальні ракети бувають звуковими, димовими, різнокольоровими світловими, з однією, двома або трьома зірочками.

В ході занять солдатики, особливо сержанти, частину цього добра утаюють і при першій нагоді надійно його ховають. Упаковка як імітаційних засобів, так і боєприпасів була добротною. Снаряди, міни, гранати на заводах загортали в промаслений папір особливого сорту і укладали в дерев’яні ящики, а патрони ще і запаювали в цинкові коробки. Так що прихований боєприпас було в чому зберігати поза складом. А вже надійно заховати його у нас в Прикарпатському військовому окрузі зовсім ніяких труднощів не становило. Стороженецький полігон моєї дивізії — в передгір’ях. Місцевість — пологі гори, порізані ярами, річками і струмками. І ліси кругом заповідні.

День Наказу — великий головний біль всьому командному складу. Страшний п’яний дємбєль, який вже вийшов з підпорядкування, якому тепер плювати і на Дисциплінарний статут, і на гарнізонний патруль. Дємбєлів багато. Вони — зграя. Вони — натовп. У натовпі людина звіріє. І в руках цієї п’яної горлаючої юрби піротехніка. Юрба святкуватиме. Чекайте біди, товариші командири!

Ситуація ускладнювалася тим, що крім вибухових пакетів і сигнальних ракет солдати і сержанти ховали патрони і гранати, в основному РГД-5. Встежити за цим було неможливо. Стрільби на полігонах йдуть вдень і вночі. Танки стріляють, бронетранспортери, гранатомети ляскають, довгими чергами садять ручні і станкові кулемети, короткими чергами — автомати. І поруч метання гранат — взвод за взводом, рота за ротою. Вся увага кожного офіцера, що метанням гранат керує, на те, аби самому з учнем не підірватися. Бо ж граната у дурня, скільки його не вчи, і в руці рвонути може. Може граната при невдалому кидку поруч впасти. Може солдатик від хвилювання оступитися. Так що керівнику зовсім не до того, скільки ящиків підвезли, скільки солдатам видали і скільки тих гранат розірвалося. Коли кидають гранати сотнями щодня, поцупити одну-дві зовсім не проблема.

Тому день Наказу для офіцера — самий гидотний день з усіх можливих.

Коли до Наказу залишається сто днів, в частинах різко посилюється контроль — технічний, протипожежний, санітарний і всякий інший. Проте в ході раптових перевірок товариші офіцери шукають зовсім не течі на горищах, не гнізда щурячі і не поломки в системах опалення. Вони шукають все, що може іскритися, горіти яскравим полум’ям і гуркотіти.

Заведено було так, що в кожному навчальному полку половина складу перебувала у військовому містечку, половина — на полігоні. Через два тижні змінювалися.

Мені в тому році дуже не пощастило. Коли б рота моя в день Наказу була у військовому містечку, то що-небудь з палаючого, іскристого, димового, виючого і вибухового можна було б знайти, полазивши по горищах і сараях. Та мій батальйон зустрічав той день на полігоні. А в карпатських лісах шукати марно.

3

Служба моя в навчальній дивізії не склалася.

Як же вона могла скластися? Мені належить взводом командувати. А у мене в підпорядкуванні рота. В роті має бути п’ять офіцерів. А я один. Тимчасово виконуючий обов’язки. З цими обов’язками не справляюся. Роту мою вже без всяких жартів майже офіційно називають НУРР — некерована рота Різуна. Сержанти у мене — звірі. Роту тримають міцно. Тільки сержантів своїх я втримати не можу.