Ідуть роботарі - страница 11
— Томас, ви геніальна людина. Я не можу отямитись після того, що ви мені розповіли. Роботарі — дійсність? Це саме і є ваш надзвичайний винахід?..
Голос Мадлени був схвильований, вона говорила незвичайно м’яко, немов охоплена новим почуттям пошани — а може й більше?.. — до Бірза. Тім застиг на місці. Невже він не помиляється? Бірз — винахідник роботарів?
— Так, Мадлено, — пролунав упевнений і урочисто піднесений голос Бірза. — Це мій винахід. І я його приношу вам, кладу до ваших ніг, як щирий подарунок від людини, що палко кохає вас… Чи приймаєте ви його?
Ноги Тіма приросли до землі. Він відчув, як гаряча хвиля пробігає по його тілу, як червоніє обличчя, як важчають руки. Він увесь нащулився: що ж відповість Мадлена?
Мадлена мовчала. І знов почувся голос Бірза:
— Може, ви все ще думаєте про того Тіма Кроунті? Може, ви навіть зв’язані словом? Відповідайте, Мадлено!
— Ні… — стиха відповіла Мадлена.
— Забудьте про нього, Мадлено. Що може дати вам божевільний хлопець, захоплений дурними комуністичними ідеями? Він уже програв свою гру, як і весь його табір. Страйку вже немає, розумієте? Ви ж чули, що я говорив вам щойно. Завтра вранці я ставлю на роботу першу партію роботарів. На сцену виступають дві нові сили — мої залізні роботарі і «Бойові хрести». Ви будете зі мною, ви побачите, чи вартий я вашого довір’я, чи вартий я вашого кохання. Відповідайте, Мадлено!
Знову мовчання.
— Велика армія важких і непохитних роботарів іде за мною, Мадлено. Немає більше робітничого руху. Немає ніяких соціальних непорозумінь, не кажучи вже про всякі там революції. Роботарі непереможні. Я приводжу до ваших ніг ту непереможну залізну армію разом з її вождем, що палко кохає вас, Мадлено!..
Мовчання.
Ще впевненіше, ще проникливіше пролунав голос Бірза:
— Залізною міцною рукою роботарів ми схопимо за горло всіх тих, хто насмілиться протистояти нашій волі. Важкими ногами роботарів ми розтопчемо всіх, хто спробує стати нам на перешкоді. Хіба ви не розумієте цього Мадлено? Хіба не захоплює вас міць і велика краса цього нового чуда техніки?..
Нарешті Мадлена відповіла. Голос її звучав стомлено, вона спинялась майже після кожного слова.
— Я не знаю, Томас… мені важко відразу відповісти вам щось певне… Дайте мені час… Я відповім вам… завтра… ввечері. Не сперечайтесь… я нічого більш не скажу вам… сьогодні…
— Але ви дозволяєте мені сподіватися, що…
— Досить, Томас, досить!
Далі Тім не слухав. Він повернув назад, забувши про своє бажання побачитись з Мадленою. Що робити йому тут, де ідуть такі розмови, де Мадлена дозволяє Бірзові говорити такі речі?
У голові Тіма все переплуталося. Бірз — винахідник роботарів… Завтра він ставить до верстатів першу партію? Він кохає Мадлену? Вона так відповідає йому?..
Вулиця здавалась Тімові нерівною, ноги спотикались на блискучій асфальтовій поверхні тротуара. Він хитався, мов п’яний.
— Що таке, Тім? — несподівано пролунав коло нього бадьорий голос Боба Леслі. — Чого це ти хитаєшся? Випив, чи що? Ходім, є про що поговорити, ходім, друже!
— Так. Ходім, справді, є про що поговорити, — механічно відповів Тім Кроунті.
І через хвилину обидві постаті зникли у вечірній синій півтемряві.
6. ШИРШЕ ВІДЧИНІТЬ ВОРОТА ПЕРШОМУ РОБОТАРЕВ І!
— Третій!.. Третій!
Шепіт хвилею пробіг у натовпі — і знову все стало тихо. З гуркотом до воріт заводу під’їхав третій великий вантажний автомобіль, накритий, як і попередній, широким брезентом. Ніхто добре не знав, що саме привозили на завод ці таємничі автомобілі, які охороняли озброєні полісмени. Автомобілі під’їздили, полісмени розчиняли ворота, пропускаючи автомобіль — і знов зачиняли їх.
Робітникам, які стояли щільним натовпом на майдані перед воротами заводу, не щастило побачити нічого, що робилося там, за заводськими стінами. Нерозривний ланцюг полісменів не пускав до воріт нікого.
А за полісменами виднівся ще другий ланцюг. То стояли люди в формі, з широкими пов’язками на своїх руках, люди, відзначені рогатим хрестом свастики.
«Бойові хрести» відкрито вийшли сьогодні проти робітників. Правда, вони поки що тримали себе пасивно, лише ховаючись за полісменами. Але хто знав, що буде далі? Ланцюг людей із свастикою, який ховався позаду поліції, дратував. Проте, головну увагу привертали до себе таємничі автомобілі, які під’їздили до воріт заводу і зникали за ними.
Робітники мали всі підстави думати, що автомобілі підвозили до заводу роботарів. Але — хіба можна певно знати, що саме везе закритий автомобіль?
Чутки про роботарів опанували місто. З одного робітничого будинку до одного бігла ця новина, загрозлива, лячна. Страйковий комітет виконав свою постанову, сповістив робітництво про нову небезпеку. Але він також дав зрозуміти всім, що справу ще не програно, що страйк ще не припинився. І тисячний натовп робітників зібрався тут сьогодні зранку, скликаний комітетом.
Тім був недалеко від воріт. Він нетерпляче чекав якогось розв’язання справи, якоїсь відповіді на основне запитання: роботарів привозили ті автомобілі, чи ні? Боб Леслі стояв теж тут. Він стискував кулаки, бачачи впевнену нерухомість полісменів і ланцюг «Бойових хрестів» за ними.
Двоє з полісменів вже почали були відчиняти ворота, як пролунав ще один гучний сигнал автомобіля. Тім озирнувся. До ваговоза під’їхав невеличкий красивий легкий автомобіль і спинився. Із нього вистрибнув Томас Бірз. Обличчя його було роздратоване, він голосно покликав до себе сержанта полісменів.
