Ідуть роботарі - страница 32

Тім мовчав. Справа поверталася тепер зовсім іншим боком. Боб Леслі був правий. «Як завжди», — чесно відзначив про себе Тім. Але якийсь неспокійний дух сперечання примусив його запитати:

— Тоді навіщо ти йшов зі мною, коли заздалегідь знав про такий риск?

Боб Леслі м’яко усміхнувся:

— Щоб не залишати тебе самого, бо інакше ти, дурню, вже сидів би у в’язниці. З твоєю запальністю, з твоєю манерою лізти прожогом у воду, гарячково вирішувати та розв’язувати всі питання, — ти ж найкращий об’єкт полювання для полісменів. Згадай, хіба тебе можна було спинити, коли ти вигадав всю цю історію? Ти пам’ятаєш нашу розмову? Ех, Тім, і скільки в тобі тієї зайвої запальності!..

Він зітхнув, докірливо похитав головою і додав по паузі:

— А тепер — умова. Після всього цього — жодної авантюри без погодження зі мною, без моєї згоди, Тім. Я дуже шаную й ціню тебе, мій друже. І саме тому я вимагаю цього. Ти ще дуже потрібний нашій загальній справі, щоб надалі так нерозумно рискувати, так недоцільно і, пробач, дурно авантюрничати. Згода?

А що Тім зніяковіло мовчав, Боб Леслі додав востаннє:

— Ну, добре. Тепер я піду до товаришів, а тобі радив би сповістити про наші справи редакцію. Нам дуже потрібна допомога. Адже ми тепер — підпільна організація. Ну, бувай!

Він потиснув Тімову руку і пішов.

Дивно, але Тім аж ніяк не міг знайти в собі якогось почуття образи на Боба. Голова страйкового комітету був цілком правий, з якого боку не пробував розглядати все це Тім. І що більше він обмірковував, то більше ніяковів. Дійсно, він тримав себе, як нерозумна дитина. Але — як міг він, Тім Кроунті, дозволити так рискувати Бобові Леслі? Адже той пішов на всю цю авантюру лише для того, щоб не залишати Тіма самого під час неодмінних небезпек. Ні, цього разу Тім дійсно з’їв чижика… Хоч би Мадлена не взнала цього, бо тоді буде зовсім неприємно.

— Останні новини! Газета «Дейлі Телеграф»! Газета «Біржові новини»! — прокричав коло нього хлопчик газетяр.

— А «Ред Стар» є?

— Є.

— Давай по примірнику всіх.

І, розплатившись з хлопчиком, Тім почав перегортати сторінки газет, шукаючи відгуків на нью-гарріські події.

15. СТЕЖТЕ ЗА ЛІВИМИ РУКАМИ

Томас Бірз не міг сидіти спокійно, він ходив то вперед, то назад по кімнаті, нервово спиняючись і знов починаючи ходити. Мадлена сиділа в кріслі, перебираючи руками тонесеньку хустку. Ніщо не нагадувало в ній ту незграбну жінку, що мила вчора вранці вікна в цеху.

Бірз помітно хвилювався.

— Всі слова даремні, Мадлено? Зрозуміло, адже ви не та, до якої я звик. Ви навіть не слухаєте мене. Ви обіцяли відповісти мені на моє запитання ще чотири дні тому. І проте, вас не було вдома всі рази, коли я приїздив до вас. Як зрозуміти це, Мадлено?

— Я не хотіла відповідати вам, це так.

— Чому? Може, ви не хочете сказати мені чогось неприємного? Кажіть, я не боюсь. Краще вислухати відверту неприємність, ніж нічого не знати і лише почувати вашу замкненість. Прошу, кажіть.

Мадлена поворухнулась. Трохи перечекала, поки Бірз спинився коло стола, потім спокійно відповіла:

— Так, Томас. Я не можу сказати вам нічого такого, що було б вам до вподоби. Ви бажали б почути, що я кохаю вас? Такого ви, на превеликий жаль, не почуєте. Я вже говорила вам, що поважаю вас, як талановитого інженера, поважаю за винахід, за ваш геніальний винахід роботарів. Але… ми різно дивимося на речі, більше того — ми з вами в різних таборах, як от ви тоді сказали.

— Що? Значить ви проти мене? — нахмурився Бірз.

— Ні, я не проти вас. То ви проти мене та моїх друзів. Пам’ятаєте ваші слова про переможний хід роботарів, що знищать усіх, хто стане вам та їм на перешкоді? Знайте, що то ви погрожували мені особисто. Бо коли ви надсилаєте роботарів проти робітників — я з робітниками і проти роботарів.

Бірз утратив свою звичну стриманість:

— Безглуздя! Ви — з робітниками? З отими обідранцями? Не може бути! Ви, кваліфікований інженер, єднаєтесь з робітниками? Ви не йдете зі мною? Не вірю, не може бути!

— Так, містер Бірз! Я сказала, що ми різно дивимося на речі. Якби ваші роботарі ішли не проти робітників, а за них — я була б з вами.

Бірз здивовано оглядав Мадлену з ніг до голови, наче вперше бачив її. Оця дівчина насмілюється відмовляти йому, Томасові Бірзові, чиє ім’я можна тепер побачити по сторінках газет цілого світу… Він приніс до її ніг свій великий винахід — і вона не приймає його… Було з чого дивуватися.

Бірз одійшов до вікна. Він дивився на вулицю, хоч і бачив там тільки окремі плями світла від ліхтарів та нечастих прохожих. Раптом він повернувся.

— Здається, міс Стренд, до вас іде ваш добрий знайомий, Тім Кроунті. Цікаво побачитись!

Мадлена підвелась, очі її заблищали. Зрадницька почервонілість з’явилася на її обличчі. Бірз помітив це.

— Так, — стиха промовив він, — гаразд. Ось воно що? Добре, зараз дізнаємось.

Він одступив у глиб кімнати, майже сховавшись у тіні, що її відкидав абажур настільної лампи. Ледве він це зробив, — двері розчинилися, і до кімнати вбіг Тім, розмахуючи газетами.

— Мадлено! — радісно закричав він. — Перемога! Страйковий комітет одержав гроші. Більше того, ось відомосте що Говерсові акції на біржі падають і далі. Падають, як отой роботар, що танцював біля нас вчора на заводі, пам’ятаєте, коли ми мили вікна. Ми переможемо! Бірз нічого не зможе зробити з нами. З вашою допомогою ми розіб’ємо його та його роботарів ущент.

Він розмахував газетами і запально, збуджено вигукував усе це, не помічаючи стривоженого виразу обличчя Мадлени, що даремно намагалася вказати йому на постать Бірза, який все ще ховався в тіні, пильно вдивляючись в Тіма. А той продовжував собі: