Ідуть роботарі - страница 33
— Здається, я не дуже спізнився, Мадлено? — він хутко підніс угору ліву руку і поглянув на годинник, що був на руці. — Ні, якраз прийшов як умовилися. Тільки ось десь загубив скло з годинника. Доведеться зняти годинник, бо зламаються стрілки…
Томас Бірз здригнув. Рука його намацала в кишені скло, знайдене ним у поросі біля того місця, де стояв кинутий злодіями генератор. Так… цікаво… Ану, які черевики на Тімові Кроунті?..
Тім, не помічаючи нічого, знімав з руки годинник і говорив далі:
— Та що ви мовчите, люба Мадлено, як води в рот набрали? Що трапилося? Такі чудові новини, а ви сумні. Мадлено, ми переможемо. Хай Томас Бірз пишається з того, що розігнав страйковий комітет, що винайшов роботарів. Це не врятує ні його, ні його хазяїна Говерса. Ми переможемо, Мадлено, переможемо!..
Він оторопіло спинився, бо побачив Бірза, що помалу виходив із тіні. На губах Бірза грала недобра іронічна усмішка. Він чемно вклонився Тімові:
— Добрий вечір, містер Кроунті! Дуже радий, що ви кількома словами так добре з’ясували мені становище. Дуже вдячний вам. Майте на увазі, не тільки ті залишаються непоміченими, хто, як ви, ходить у взутті на безшумній гумовій підошві… бо іноді такі ось герої гублять на місці своїх не зовсім красивих вправ невеличкі спогади, як от такі, наприклад… це не ваше скло з годинника, між іншим?
Він простяг Тімові руку. На долоні виблискувало скло, загублене Тімом сьогодні, під час спроб підкорити роботаря за допомогою Бірзового генератора. Тім відчув, що багрово червоніє. А Бірз безжалісно продовжував:
— У вас, містер Кроунті, непогана компанія. Ваші товариші чудово кваліфіковані, як кишенькові злодії. Що ж, маючи такого здібного шефа, такого талановитого організатора, як ви…
— Як ви смієте! — вигукнув Тім.
Але Бірз спинив його:
— Я-то смію. А як смієте підвищувати голос ви, кого ледве не спіймала сьогодні поліція з украденим у мене генератором? Мені завжди здавалося, що злодієм треба називати не лише того, хто безпосередньо вкрав річ, а й того, хто користується з украдених речей або є організатором крадіжки. Хіба не так, містер Кроунті? Хм… мовчите?.. Добре. Це краще. Так значить, — ви об’єдналися тут, як мої вороги? Ха-ха-ха, воєнний союз, блок проти мене! Ха-ха-ха! Добре, добре. Ха-ха-ха!
Він нервово й сухо сміявся, наче неспроможний був стримати цей сміх. Але ось Бірз спинився і вже майже спокійно заговорив далі.
— Значить, — війна? Добре, побачимо, хто переможе. Міс Стренд, маю честь вітати вас. Містер… чи то, товариш Кроунті, ще раз висловлюю вам подяку. Іноді буває добре, коли люди мають надто довгий язик. На жаль, мені не пощастило вчора пізнати вас під тією брудною пов’язкою, яка, між іншим, дуже пасувала до брудних справ людини, що носила її. Шкодую, що не пізнав, бо ми з вами поговорили б тоді інакше. На все добре! Але майте на увазі, що з вашого власного бажання тепер починається відвертий бій. Бережіться. Бо під час боротьби я вважаю за добрі всі засоби. На війні, як на війні! І радив би вам заздалегідь шукати порятунку десь інде, не пробуючи звертатися до мене. Бувайте!
Він ще раз підкреслено чемно уклонився й вийшов. Тім усе ще оторопіло дивився йому вслід.
— От як вийшло… Хіба ж я знав, що він тут?.. Ну, хай його, все одно, тепер вже не допоможе.
Він повернувся до Мадлени. Вона дивилася на нього з усмішкою і, здавалось, зовсім не сердилась.
— Який же ви невитриманий, Тім! По-перше, до кімнати не заходять, не постукавши. По-друге, насамперед вітаються, і тільки тоді щось починають розповідати. А прийшовши до жінки — взагалі не починають розповідати, поки вона не висловить бажання слухати. Це знає кожен чемний, вихований чоловік. По-третє…
— По-третє, по-четверте, п’яте і так далі — усе це дурниця, — перебив її Тім. — Хай робить, що хоче, той Бірз.
— Не сперечаюсь, але ви занадто гарячий, Тім.
— І це вам не до вподоби?
Мадлена загадково усміхнулась.
— Гаразд. Досить про це, — уникливо відповіла вона. — Давайте говорити про справи.
Раптом вона спинилася, запитливо поглянула на Тіма і, мов згадавши, запитала:
— Проте, що то за розмову Бірз вів про злодіїв, про крадіжки?
Тім ще раз багрово почервонів. Але ховатися не можна було. Ковтаючи слова, ламаючи одну цигарку за другою, — він примушений був розповісти Мадлені про всю сьогоднішню історію з його авантюрою, з генератором, з невдачею, з тіканням крізь отвір у паркані… Як чесна людина, Тім не зміг змовчати і про розмову з Бобом Леслі.
Мадлена слухала мовчки. Обличчя її то червоніло, то блідло. Час від часу вона відвертала очі, мов не бажаючи дивитися на Тіма. Але ось він кінчив і благально поглянув на неї. Мадлена так само мовчала.
— Мадлено… — тихо промовив Тім. — Мадлено, я, звісно, дуже неправий. Але я визнав свою провину. Не карайте мене ще… благаю вас!
— Я не збираюсь карати вас, Тім, — нарешті відповіла Мадлена. — Але я змушена чесно сказати вам, що ви дійсно показали себе сьогодні нерозумною дитиною. Боб Леслі цілком правильно сказав про це. Моя пошана до нього тільки збільшується… тоді, як до декого іншого навпаки…
— Мадлено, досить! Змилуйтесь!
— І отакий хлопець, що його не можна вважати навіть за дорослу людину, насмілюється розмовляти зі мною інтимно, запитувати мене про щось…
— Згляньтеся, Мадлено!
— Не можу. Відчепіться, Тім, бо я не можу.
Але Мадлена вже весело усміхалась. А Тім напівжартівливо ловив її руки і благав пробачення, обіцяючи надалі виправитися і заслужити її прихильність.
