Смажені зелені помідори в кафе «Зупинка» - страница 46

— Кажи що хочеш, Єво, та одного дня я вб’ю того сучого сина. От лише зачекай.

Єва знову наповнила склянку Іджі.

— Ні, не вб’єш. Нікого ти не вб’єш і більше туди не повертатимешся. Обіцяєш?

Іджі пообіцяла. Обидві знали, що це брехня.

Будинок престарілих «Трояндова тераса»

Стара траса Монтґомері. Бірмінгем, Алабама

6 квітня 1986 р.

Сьогодні місіс Тредґуд була особливо щаслива — у неї було смажене курча й капустяний салат на паперовій тарілці, а Евелін цієї миті в іншому кінці коридора купувала їй виноградний напій до їжі.

— О, дякую вам, люба! Ви мене розбещуєте, приносячи щотижня всі ці ласощі. Я казала місіс Отис: «Була б Евелін моєю донькою — і то не могла б бути добрішою до мене». І я це дуже ціную — у мене ніколи не було своєї доньки… Вашій свекрусі подобається смачна їжа?

Евелін відповіла:

— Аж ніяк. Я приносила їй трохи курчати, але вона не схотіла. Вони з Едом зовсім не дбають про їжу. Їдять лише, щоби з голоду не вмерти. Можете собі уявити?

Місіс Тредґуд погодилася, що це вище за її уяву.

Евелін одразу розпочала тему, що цікавила її:

— Отже, Рут покинула Вісл-Стоп і повернулася до Вальдости, аби одружитися…

— Іджі це просто вбило. Такий був удар для неї.

— Знаю, ви мені про це розповідали. Але я хотіла б знати, коли Рут повернулася до Вісл-Стоп?

Евелін зручніше вмостился на стільці, узялася їсти курча та слухати.

— Авжеж, люба, я пам’ятаю той день, коли ми отримали листа. Здається, то було в 28-му році чи 29-му. А може, в 30-му? Ага, я була з Сипсі на кухні, коли забігла мама з тим листом у руці. Поштовхом розкрила двері чорного ходу, криком покликала Великого Джорджа, який бавився в саду з Джаспером і Артисом. Вона крикнула: «Джордже, негайно знайди Іджі та скажи, що міс Рут надіслала їй листа!»

Джордж одразу ж побіг по неї. За годину Іджі увійшла до кухні. Мама, зайнята лущенням гороху, лише мовчки показала їй на конверт на столі. Іджі розкрила його, але — дивина! — то виявився зовсім не лист.

Це була сторінка, вирвана з Біблії упорядкування часів короля Якова. Книга Рут 1:16–20: «А Рут відказала: Не силуй мене, щоб я покинула тебе, щоб я вернулася від тебе, бо куди підеш ти, туди піду й я, а де житимеш ти, там житиму й я. Народ твій буде мій народ, а Бог твій мій Бог».

Застигнувши на місці, Іджі перечитувала цитату знову та знову. Потім простягнула сторінку мамі й спитала, що це означає.

Мама прочитала її, поклала на стіл і продовжила лущити горох. Вона сказала: «Ну, люба, гадаю, це означає саме те, що сказано. А ще я гадаю, що завтра тобі з твоїм братом і Великим Джорджем слід поїхати туди й забрати дівчину, так? Ти ж знаєш, що не зможеш жити спокійно, поки не зробиш цього. Ти ж знаєш».

І це було так. Не змогла б.

Тож наступного дня вони поїхали до Джорджії та привезли її.

Я була захоплена сміливістю, з якою Рут узяла й пішла від чоловіка. У ті часи це вимагало неабиякої відваги, люба, не те що зараз. Тоді, якщо ти була одружена, ти мусила залишалась одруженою. Але вона виявилась міцнішою, ніж люди гадали. Усі поводилися з Рут, наче з порцеляновою статуеткою, але, знаєте, багато в чому вона була значно сильнішою за Іджі.

— Рут отримала розлучення?

— Цього я не знаю. Ніколи не питала. Я просто вважала це особистою справою Рут. Ніколи не зустрічалася з її чоловіком, але кажуть, він був красунчик, якщо не зважати на скляне око. Рут розповіла мені, що він походив із гідної родини, але з жінками поводився, як останній мерзотник. Вона казала, що їхньої шлюбної ночі він напився й присилував її, хоча вона весь час благала його зупинитися.

— Який жах!..

— Отож. У неї три дні потім кров ішла, а опісля вона ніколи не вміла розслабитися й отримати від цього насолоду. Що, звісно, ще більше лютило його. Одного разу він так ударив її, що вона полетіла зі сходів.

— Боже милий!

— Потім він почав кидатися на тих бідолашних чорних дівчат, які працювали на нього. Рут казала, що одній дівчинці було лише дванадцять років. Але на той момент, як вона з’ясувала, що він за один, було вже пізно. Мати Рут захворіла, і через це вона не могла поїхати. Вона казала, що ночами, коли він повертався додому злий і п’яний та ґвалтував її, вона лежала, молилася Богу й думала про нас, аби не збожеволіти.

Евелін зауважила:

— Кажуть, неможливо знати чоловіка, доки не поживеш із ним.

— Так і є. Сипсі казала: «Ніколи не знаєш, що за рибу ти впіймав, доки не витягнеш її з води». Тож я вважаю за краще, що Кукса ніколи не бачив свого батька. Рут пішла до того, як він народився. Насправді на той момент вона навіть не знала, що вагітна. Прожила з Іджі два місяці, перш ніж помітила, що в неї животик випинається. Пішла до лікаря — і виявилося, що в неї буде дитинка. Хлопчик народився у великому будинку, і то був найгарніший у світі малюк, кароокий і білявий, вагою сім фунтів.

Уперше побачивши його, мама промовила: «Іджі, глянь — у нього твоє волосся!»

І це справді було так — він був зовсім білявенький. Тоді ж татко Тредґуд посадив Іджі перед собою і сказав їй, що тепер, коли на ній лежить відповідальність за Рут і малюка, саме час їй визначитися, чим вона хоче займатись. І дав їй п’ятсот доларів на початок власної справи. На ці гроші вона й придбала кафе.

Евелін спитала, чи Френк Беннетт знав, що в нього була дитина.

— Гадки не маю, знав чи не знав.

— Невже він узагалі не бачився з нею після того, як вона покинула Джорджію?

— Що ж, не можу стверджувати напевне, бачився чи ні, але одне скажу точно: він був у Вісл-Стоп щонайменше один раз. І, мабуть, цього разу виявилося для нього забагато.