Смажені зелені помідори в кафе «Зупинка» - страница 47
— Що ви хочете сказати?
— Те, що він був убитий.
— Убитий!
— Атож, люба. Мертвіший за мертвого.
Вальдоста, Джорджія
18 вересня 1928 р.
Коли того літа Рут повернулася додому, щоб узяти шлюб, Френк Беннетт і її мати зустріли дівчину на станції. Рут уже встигла забути, який він вродливий і яка щаслива була мати, дізнавшись, що вона знайшла таку гарну партію.
Майже відразу почалися святкування, і Рут намагалася викинути з голови будь-які думки про Вісл-Стоп. Але іноді, в гущавині натовпу або самотньої глухої ночі — вона сама не знала, коли це трапиться, — перед її очима поставала Іджі, і так нестерпно хотілося побачити її, що подих перехоплювало від муки.
Щоразу, як це ставалося, вона молилася Господу, благаючи Його звільнити її від цих думок. Вона знала, що повинна бути там, де належить, і чинити так, як належить. Вона подолає свою тугу за Іджі. Звичайно ж, Він їй допоможе… з плином часу це почуття точно мине… З Божою допомогою вона впорається.
Вона вирушила на шлюбне ліжко, вирішивши бути доброю, люблячою дружиною, що б не сталося. І тому для неї було страшним потрясінням, коли він узяв її з такою люттю, ніби карав за щось. Закінчивши, він преспокійно встав і пішов спати до сусідньої кімнати, а вона залишилася лежати в патьоках власної крові. Френк ніколи не приходив до неї, якщо тільки не хотів сексу, і в дев’яти випадках із десяти це траплялося тому, що він був або занадто п’яний, або занадто лінивий, щоб їхати до міста.
Рут не могла позбутися думки, що щось усередині неї викликає в ньому люту ненависть. Що, як не намагається вона придушити в собі любов до Іджі, Френк якимось чином відчуває її все одно. Це якось прослизало в її голосі, в її дотику — вона не знала, як саме, та була впевнена, що він про все здогадується, тому й зневажає її. Так вона й жила з почуттям провини і терпіла побої та образи, бо вірила, що заслуговує на них.
З маминої кімнати вийшов лікар.
— Місіс Беннетт, ваша мати знову трохи розмовляє. Можливо, ви захочете поговорити з нею.
Рут увійшла й сіла.
Її мати, яка не розмовляла тиждень, відкрила очі й подивилася на доньку. Потім прошепотіла:
— Тікай від нього… Обіцяй мені, Рут. Цей чоловік — диявол. Я бачила Бога, а цей — диявол. Я чую все, Рут… тікай… обіцяй мені…
То було вперше, коли ця сором’язлива жінка сказала щось проти Френка. Рут кивнула й узяла її за руку. Того дня лікар назавжди закрив очі її матері.
Рут заплакала над нею, а годиною пізніше піднялася до себе, вмила обличчя і надписала конверт для Іджі.
Заклеївши його, вона підійшла до вікна і глянула на синє небо. Глибоко вдихнула свіже повітря й відчула, як її серце здіймається вгору, наче повітряний змій, котрого якась малеча відпустила в небеса.
Вальдоста, Джорджія
21 вересня 1928 р.
Легкова машина з вантажівкою під’їхали й зупинилися перед будинком. У вантажівці сиділи Іджі та Великий Джордж, Клео з Джуліаном і двоє їхніх друзів, Вілбур Вімз і Біллі Лаймвей, розмістилися в «Моделі Т».
Їм назустріч вийшла Рут, яка була вже вдягнена й чекала їхнього приїзду від самого ранку.
Хлопці з Великим Джорджем вибралися з машини й стояли у дворі, а Іджі підійшла до ґанку.
Рут глянула на неї й сказала:
— Я готова.
Френк дрімав, коли почув знадвору звук мотора. Він зійшов сходами й крізь москітну сітку на дверях одразу впізнав Іджі.
— Якого біса ти тут робиш?
Він копняком відчинив двері й рушив до неї, коли помітив п’ятьох чоловіків у дворі.
Іджі, яка не зводила очей з Рут, тихо спитала:
— Де твоя скриня?
— Нагорі.
Іджі гукнула Клео:
— Речі нагорі.
Четверо чоловіків помарширували нагору повз Френка.
— Що коїться, чорт забирай? — просичав той.
Джуліан, який ішов останнім, мовив:
— Гадаю, ваша дружина кидає вас, містере.
Рут сіла у вантажівку разом з Іджі. Френк кинувся був до них, коли побачив, як Великий Джордж, притулившись до боку машини, спокійно вийняв з кишені ножа, одним швидким рухом видалив серцевину з яблука, що тримав у руці, і кинув її через плече.
Джуліан гукнув із верхньої сходинки:
— Я б краще не займав цього нігера, містере. Він божевільний!
Скриню Рут закинули до кузова вантажівки, і вони рушили звідти, перш ніж Френк збагнув, що сталося. Та, бажаючи лишити останнє слово за собою і справити належне враження на Джейка Бокса — робітника, який спостерігав усю цю сцену, Френк Беннетт загорлав услід машині, що лишала по собі куряву:
— І не повертайся, суко фригідна! Курво! Хвойдо безсердечна!
Наступного дня він пішов у місто й розповів усім, що Рут геть збожеволіла від горя після смерті матері, тож він змушений був відправити її до притулку для божевільних поблизу Атланти.
Вісл-Стоп, Алабама
21 вересня, 1928 р.
Мама й тато Тредґуди чекали їх на ґанку. Цілий ранок мама й Сипсі готували кімнату для Рут, і зараз Сипсі на кухні разом із Нінні випікала печиво до вечері.
— Дивись, Еліс, не наскакуй на неї, бо ще відлякнеш. Будь спокійна, чекай і дивися. Не наполягай, що вона має лишитися. Не тисни на неї.
Мама крутила в пальцях носовичок і розгладжувала волосся — певний знак того, що вона нервується.
— Не буду, тату. Лише скажу, як я рада її бачити… Це ж буде нормально, так? Показати їй, що вона бажаний гість у нашому домі? Ти ж їй скажеш, що радий її бачити? Скажеш?
— Звісно ж, скажу, — відповів татко. — Я просто хочу, аби ти трохи притримала свої сподіванки, ось і все.
