Смажені зелені помідори в кафе «Зупинка» - страница 48

Помовчавши хвилину, він промовив:

— Еліс… Гадаєш, вона залишиться?

— Молю Бога, щоб залишилася.

Тієї миті з-за рогу виїхала вантажівка з Іджі й Рут.

Тато гукнув:

— Приїхали! Нінні, Сипсі, вони тут!

Мама підстрибнула й кинулася з ґанку їм назустріч. Татко не відставав.

Побачивши, як Рут виходить із машини, як вона схудла та змарніла, обоє забули про свій план і підбігли до неї, обіймаючи, пригортаючи та навперебій вітаючи її.

— Я така рада, що ви вдома, люба. Цього разу ми вже не дамо вам утекти.

— Ми приготували вашу стару кімнату, а Сипсі й Нінні весь ранок куховарили.

Ведучи Рут нагору сходами, матінка озирнулася й глянула на Іджі.

— Цього разу краще поводьтеся добре, юна леді! Ви мене чуєте?

Іджі зробила здивований вигляд і, крокуючи слідом за ними в дім, буркнула під ніс:

— А що я такого скоїла?

Після вечері Рут пройшла до малої вітальні з мамою й татом, і двері за ними зачинилися. Вона сіла напроти них, склавши руки на колінах, і заговорила:

— У мене немає грошей. Я справді не маю нічого, окрім моєї одежі. Але я можу працювати. Хочу, щоб ви обоє знали: більше я ніколи вас не покину. Чотири роки тому я не повинна була йти, зараз мені це зрозуміло. Але я спробую загладити свою провину і ніколи більше не завдам їй болю, даю вам слово.

Тато, якого бентежив будь-який прояв почуттів, неспокійно совався в кріслі.

— Що ж, сподіваюся, ви добре усвідомили, що робите. Знаєте ж, Іджі — то ходяча біда.

Мама цитьнула на нього:

— Тату, Рут це чудово знає. Еге ж, люба? Є в ній ця дика натура… Сипсі каже, це тому, що я їла дичину, будучи нею вагітна. Пам’ятаєш, татку, ви з хлопцями того року приносили додому якихось куріпок і диких індичок?

— Матінко, ти їси дичину кожен рік свого життя.

— Що ж, це теж правда. Хай там як, а справи це не стосується. Ми з татком просто хочемо, щоб ви знали: тепер ви — частина нашої сім’ї, і ми надзвичайно щасливі від того, що в нашої донечки є така мила подруга, як ви.

Рут підвелася й розцілувала їх обох, після чого пішла надвір. Там, на задньому дворі на неї чекала Іджі, лежачи на траві, слухаючи цвіркунів і гадаючи, чому вона почувається геть сп’янілою, якщо не випила ані краплі.

Коли Рут залишила кімнату, татко промовив:

— Бачиш, я ж казав тобі: нема чого хвилюватися.

— Мені? Це ж ти хвилювався, татусю, а не я, — відповіла матінка, повертаючись до свого шиття.

Наступного дня Рут узяла своє старе прізвище Джеймісон, а Іджі пішла в місто й розповіла всім про бідолашного чоловіка Рут, на якого перекинувся бронетранспортер марки «Бринкс», розчавивши його на смерть. Спочатку Рут жахнулася, почувши цю вигадку, але згодом, коли на світ з’явилася дитина, вона раділа, що Іджі вчинила саме так.

«Вімз віклі»

(Тижневик міста Вісл-Стоп, Алабама)

31 серпня 1940 р.

Двірник потрапив під машину

Веста Едкок переїхала свого темношкірого двірника Джесса Тиґґінза. Це сталося у вівторок, коли вона прямувала на зустріч клубу «Східна зірка». Джесс дрімав під деревом, коли Веста розвернула машину перед домом і колесом проїхалася по його голові, вдавивши в грязюку. Почувши його волання, Веста зупинила машину просто в нього на грудях і вийшла, аби подивитися, хто це. Підбігли сусіди і зняли з нього машину.

Ґрейді Кілґор побував на місці події й сказав: дякувати Богові, що останнім часом так лило, бо, якби не грязюка, бідолаха Джесс був би вбитий.

Зараз, коли я це пишу, він почувається добре, якщо не враховувати сліди від покришок. Але Веста заявляє, що за такі гроші, як вона йому платить, він не мав би хропти серед робочого дня.

Гадаю, більшість із вас уже знає про те, як мій йолоп-чоловік спалив нам гараж. Він так клопотався, ремонтуючи радіо, аби разом із приятелями з залізниці послухати бейсбольний матч, що кинув недопалок на купу моїх журналів «Дамські помічники», які я старанно колекціонувала. За лічені хвилини від гаража самий попіл лишився. Моя друга половинка так квапився врятувати циркулярну пилку — мій подарунок на День народження, що забув вивезти з гаража автомобіль.

Мені не так шкода того автомобіля, як своїх журналів. Усе одно він не їздив.

Синочок Ессі Рю, якого через зріст прозвали Малечею, виграв приз десять доларів на конкурсі з лімською квасолею. Щоправда, він помилився на 83 квасолини, та Іджі каже, що його відповідь була найближча до розгадки.

До речі, кішка Бутс здохла. Опал сподівається, що тепер ви, нарешті, задоволені.

Дот Вімз

Кафе «Зупинка»

Вісл-Стоп, Алабама

22 листопада 1930 р.

Надворі був холодний кришталево-чистий день. А всередині надходив час слухати улюблені радіопередачі. Ґрейді Кілґор допивав уже друге горнятко кави, і Сипсі, яка саме замітала недопалки, що лишилися від ранкової юрби, першою побачила за вікнами незваних гостей.

Два чорних пікапи безшумно припаркувалися біля кафе, і близько дюжини куклукскланівців при повному параді повільно, але цілеспрямовано вийшли й вишикувалися перед будівлею.

Сипсі видихнула:

— Боже, ось вони… Я знала це, я знала.

Рут, яка працювала за касою, спитала Сипсі, у чому справа, і підійшла глянути сама.

Побачивши незваних гостей, вона крикнула:

— Онзелл, замкни чорний хід і принеси мені дитину.

Прибульці стовбичили на тротуарі перед кафе, наче білі статуї. Один із них тримав табличку з написом криваво-червоними літерами: «СТЕРЕЖИСЬ НЕВИДИМОЇ ІМПЕРІЇ… ФАКЕЛ З МОТУЗКОЮ ЧЕКАЮТЬ НА ЗДОБИЧ».