Смажені зелені помідори в кафе «Зупинка» - страница 53
Евелін спитала, чи почувається вона тут самотньою.
— Буває й таке. Звісно, всі мої близькі вже пішли з життя… Так, іноді хтось зі знайомих по церкві приходить відвідати мене, але лише щоб привітатися, а потім попрощатися. Так воно й відбувається — привіт і прощавай. Іноді я дивлюся на фотографію Клео з маленьким Альбертом і гадаю, як вони зараз… і розмірковую про колишні часи. — Вона посміхнулася Евелін. — Ось цим я й живу тепер, люба. Спогадами. Маренням про своє давноминуле життя.
Кафе «Зупинка»
Вісл-Стоп, Алабама
18 листопада 1940 р.
Кукса був у задній кімнаті й розстрілював із дерев’яного пістолета картонних дроздів, а Рут виправляла папери, коли з чорного ходу, гримнувши дверима, увійшла Іджі — щойно зі щорічної риболовлі клубу «Маринований огірок».
Хлопчик підстрибнув і кинувся обіймати її, ледве не збивши з ніг.
Рут зраділа, побачивши її, бо завжди хвилювалася, коли Іджі від’їжджала на тиждень або більше. Особливо якщо Рут знала, що вона на ріці з Євою Бейтс. Кукса вибіг на задній двір.
— Де ж риба?
— Бачиш, Куксо, — відповіла Іджі, — справа в тому, що рибу ми спіймали, але вона була така величезна, що нам не вдалося витягнути її з води. Ми сфотографували її — одна тільки фотографія важить двадцять фунтів.
— Ой, тітко Іджі, не спіймали ви ніякої риби!
Цієї миті вони почули:
— Аго-о-ов, це я! Я і Альберт, ми до вас у гості…
Увійшла висока миловидна жінка з волоссям, закрученим вузлом на потилиці, та дещо загальмований хлопчик, приблизно одноліток Кукси. Вони зайшли в гості, як робили щодня вже десять років поспіль, і тут їм завжди були раді.
— Привіт, подруго, як сьогодні ваші справи? — сказала Іджі.
— Пречудово, — відповіла та, сідаючи. — А як у вас справи, дівчатка?
Рут відповіла:
— А так, Нінні, ми сьогодні ледь не повечеряли сомом, та, схоже, нічого так і не клюнуло, — вона засміялася. — Натомість ласуємо фотографіями.
Нінні була розчарована.
— Ох, Іджі, шкода, що ти не почастуєш мене старим добрим сомом. Я так люблю сома. Шкода, що залишається тільки згадувати його смак.
— Нінні, — сказала Іджі. — Сом не клює посеред зими.
— Чому ні? Хіба він не має бути взимку так само голодний, як і влітку, хіба ні?
— І справді, Іджі, — погодилася Рут. — Чому він не клює о цій порі року?
— Справа не в тому, що вони не голодні — справа в температурі хробака. Сом не їстиме холодного хробака, хоч який би він голодний не був.
Рут глянула на Іджі й похитала головою, вкотре дивуючись, які небилиці здатна вигадувати її подруга.
А Нінні сказала:
— Що ж, у цьому є певна рація. Я сама ненавиджу, коли моя їжа охолоне, і, гадаю, якщо навіть підігрівати тих хробаків, вони все одно будуть холодними, коли опиняться на дні річки, так? До речі, про холод — правда ж, яка холодна, сувора зима видалася? Така холоднеча надворі.
Альберт на тому кінці кімнати грався з Куксою, стріляючи по картонних дроздах. За горнятком кави в Нінні з’явилася думка.
— Куксо, як гадаєш, ти міг би зайти до мене й постріляти тих старих дроздів, що розсілися в нас на телефонних проводах? Не треба завдавати їм шкоди, лише відлякай. А то в мене відчуття, ніби вони підслуховують наші телефонні розмови своїми лапками.
Рут, яка обожнювала Нінні, перепитала:
— Ох, Нінні, ти ж так насправді не думаєш?
— Ну, люба, так мені сказав Клео.
«Слеґтаун ньюз»
Розділ «Усілякі дрібнички» (новини чорних кварталів Бірмінгема) містера Мільтона Джеймса
19 листопада 1940 р.
У довірливої жінки вкрадено 50 доларів готівкою
Місіс Саллі Джинкс, яка мешкає в будинку 86-С по Гавелл-стрит у південно-західній частині міста, учора повідомила в поліцію, що стала жертвою шахрайської оборудки. За словами місіс Джинкс, до її дому прийшла жінка, яка представилася сестрою Белл. Скориставшись довірою господарки, невідома вдала, що зав’язала в серветку її 50 доларів і поклала до скрині, наказавши розв’язати не раніше, ніж за чотири години.
Коли ж серветку було розгорнуто, виявилося, що гроші зникли, повідомляє потерпіла.
Тонсилль Робінсон і Е. К. Робінсон повідомляють своїм друзям, що їм байдуже до справ одне одного.
Наші ряди рідішають
Восьма авеню вже не та, що була раніше. Артис О. Піві, відомий кожному в Бірмінгемі, нагострив лижі до Міста вітрів. Без сумніву, жіноча половина населення неабияк сумуватиме за ним.
Ми чули, що міс Гелен Рейд довелося телефонувати в поліцію, коли до її будинку на авеню Ф. намагався проникнути нічний злодій та заподіяти їй тілесної шкоди… І коли прибули офіцери поліції, вони заарештували джентльмена, який ховався за її будинком з кайлом у руці та запевняв, що він продавець льоду.
Чи, може, той джентльмен — містер Бейбі Шепард, що останнім часом був такий небайдужий до міс Рейд?
…Клуб «Есквайр» готується до своєї щорічної «Гулянки».
Новини звукозапису
«Фантазія в чорних і жовтих тонах» Еллінґтона — новинка студії «Декка», якій притаманна певна новизна й цікавість. Піаніст гурту «Креол» грає в жанрі бугі-вугі, що звучить трохи дивно, але вражаюче.
Десята авеню
Чикаґо, Іллінойс
20 листопада 1940 р.
У Чикаґо дощило. Біжучи вулицею, Артис О. Піві пірнув у дверний прохід під вивіскою: «Обід із морепродуктів, смажена риба за 35 центів». На тому боці вулиці в кінотеатрі «РКО Алгамбра» йшли «Партнери за злочином» і «Злочинна імперія». Він і сам почувався трохи втікачем, що вдалині від дому ховається від темношкірої панянки на ім’я Електра Ґрин.
